Без чого неможливо молитися?

Фото: KayVee.INC/flickr.com

Всі повчання про молитву становлять своєрідну теорію. В кожній сфері людської діяльності теорія і практика повинні йти пліч-о-пліч. Кажуть, що немає нічого практичнішого, ніж добра теорія. Це стосується також і молитви, хоч вона за своєю природою дитинно проста.

Молитва – це важлива, найважливіша сфера життя. Неможливо жити без дихання; неможливо існувати без Бога. Він підтримує наше існування та обдаровує нас безліччю дарів. Його дія в нас не залежить від того, чи ми про Нього думаємо і чи ми Йому вдячні. Однак глибинною потребою особистості є пізнання Того, Хто нас вигадав «від а до я», і спілкування з Ним. А Божим прагненням є те, щоб ми усвідомлювали: Він існує, діє і любить нас. І Бог, і ми потребуємо контакту, взаємності, зустрічей.

Коли ми розумом і серцем приймаємо те, що нам пропонує Бог, то якість нашого життя змінюється, в нас входить радість. Ісус Христос виразно сказав, що бажає нам радості. Вона не є метою сама по собі, а походить із нашої відкритості на те, що Ісус проголошує нам про Отця: «Я сказав вам так для того, щоб була у вас Моя радість, і щоб радість ваша була повна» (Йн 15,11).

Молитва за своєю природою по-дитячому проста. Її можна слушно порівняти з простотою жестів у сім’ї, де всі люблять одне одного. Однак виявляється, що як у сім’ї, так і в молитві ми зустрічаємося з різними труднощами. Наслідки первородного гріха зачепили всі сфери нашого земного життя і ускладнили їх – також і наш контакт із Богом. Ці стосунки стали складними. Їх легко відкинути. А щоби віднайти дитячу простоту в стосунках із Богом, потрібно немало наробитися. Доведеться свідомо зробити певні зусилля, щоби створити відповідні умови для молитви.

Умови молитви

Однією з умов доброї молитви є підготовка до неї. Брак такого приготування в Біблії названий «спокушанням Бога» (Сир 18,23). «Люди, які вважають молитву за важливий, високий акт, стараються приступати до неї з таким налаштуванням, якого вимагає кожне важливе завдання», – відзначає о.Шпідлік. Потрібно дбати про постійне і щоденне налаштування на молитву.

Чим воно є? Святий Бернард визначає це налаштування «від протилежного». Він перелічує чотири головні перешкоди, що їх ми мусимо подолати перед молитвою. Ними є: недостатня зацікавленість, клопоти про інші справи, докори сумління і нагромадження плотських уявлень. Дещо систематичніше ці головні перешкоди можна викласти в такій ось послідовності:

1) Першою вочевидь є гріх – не лише тяжкі гріхи, а й так звані повсякденні. В молитві ми маємо з’єднатися з волею Бога. І як же це може вдатися комусь, хто свідомо від неї відсторонюється?

2) На другому місці знаходяться всілякі схильності та пристрасті. Молитва має схилити серце до добра. Натомість погані схильності – вельми настійливі. Оріген на першому місці називає гнів. Неприємні спогади пережитої кривди можуть так переслідувати нас на молитві, що ми думатимемо більше про когось іншого, ніж про себе, і з молитви підведемося в поганому настрої та знеохочені. Саме у зв’язку з цим не раз цитовано слова зі Святого Письма: «Коли, отже, приносиш на жертовник дар твій і там згадаєш, що твій брат має щось проти тебе, зостав там перед жертовником твій дар; піди, помирись перше з твоїм братом, і тоді прийдеш і принесеш дар твій» (Мт 5,23-24).

3) На третьому місці стоять термінова робота і клопоти. Бо праця так само повинна мати свій час і місце, як усе інше. Хто не може навіть на хвилину розслабитися і постійно страхається, чи не забув про щось, той і молитися спокійно не спроможний. Інколи саме на молитві в голові аж гуде від задумів та ініціатив. Забудьмо про них! Бог зішле нам добру ідею у відповідну мить.

4) Моральною і психологічною перешкодою в молитві є також непостійність і короткочасність думки. Морські хвилі несуть корабель, але можуть і кидати його, і навіть потопити. Так само і хвилі уяви.

Чотирьом названим перешкодам відповідають чотири позитивно визначені налаштування на молитву:

1)чистота сумління;

2)приборкання пристрастей;

3)великодушність у ставленні до Бога, так щоб бути готовим забути і визнати неважливим усе, що не має до Нього стосунку;

4)увага і зосередженість.

Яка з перелічених перешкод найбільше утруднює нам плідність молитви? Правильний діагноз потрібен не тільки в медицині… Однак не гадаймо, що подолання в собі головних перешкод і вироблення позитивного налаштування здійснюється легко і просто. Тут потрібне тривале зусилля, а також позиція чування – поновлювана щодня і впродовж цілого життя. Ісус бо з цілком серйозних причин заохочує і разом із тим застерігає: «Чувайте ж, моліться, щоб не ввійти у спокусу. Дух бадьорий, але тіло кволе!» (Мк 14,38).

Дещо підготувати

На реколекціях сам ведучий виконує більшість підготовчих праць, допомагає вчитатися у Слово Боже, дає методичні вказівки. У щоденному житті ми самі маємо готуватися. Вочевидь, якщо йдеться про медитацію,то можна сягнути по якийсь відповідний коментар, аби повніше відкрити те, що Бог хоче нам сказати в цьому конкретному уривку зі Святого Письма.

Одразу підкреслимо: в основі плідного приготування до молитви лежить переконання (яке випливає з віри), що то Бог Отець звертається до нас через слова Біблії, а Святий Дух, як головний Автор цих слів, готовий підтримувати нас, коли ми вчитуємося в спасенне значення Божого Слова. Ми відкриваємося на більшу допомогу Святого Духа, коли хоча б якимось зітханням просимо його просвітити нас і допомогти прийняти це Слово як Боже послання, скероване до нас тут і тепер.

Важливим елементом внутрішнього налаштування (і то вже на етапі підготовки до медитації) є свідомий дозвіл Богові торкатися нас так, як Він того хоче й коли хоче. Це важливо, оскільки частенько – бо неусвідомлено – ми слухаємо Бога, застосовуючи різні «фільтри», які є наслідком присутності «старої людини», що захищає свої інтереси. Проти цих «фільтрів» є одна протидія: дуже свідомо прийняти позицію «беззахисності» при слуханні Божого слова. Свідомо відкритися не тільки на духовну солодкість (яка нерідко з’являється на молитві), а й на те, що може виявитися для нас болючим, сумним або може нас засоромити.

Готуючись до медитації, варто визначити кілька пунктів, які хочемо промолити. Проте це не означає, що ці пункти треба сприймати як завдання чи обов’язок. На час самої медитації св.Ігнатій Лойола у своїй книжці «Духовні вправи» дає цінну пораду: «Де знайду те, чого шукав, там затримаюсь і відпочину, і доки тут не насичуся – не турбуватимуся про перехід до наступного пункту». Цілком очевидно, що внутрішнє відчування і «смакування» є справою того, хто молиться, й ніхто йому тут не допоможе. Бажаний духовний плід і смак ми здобуваємо більше завдяки власним старанням і «освячувальній силі Божій», аніж за будь-чиїм поясненням.

Невдачі, тиша і мовчання

Невдачі в молитві трапляються з усіма, можливо, навіть щодня. Крім уже названих причин можна сказати ще про «спотикання об поріг молитви».
Він не є матеріальним і не знаходиться десь зовні нас. Він розмежовує два стани духа: по один бік (перед порогом) знаходжусь я сам, захоплений своїми справами, зосереджений на собі – на своїх страхах, ранах, проблемах… Я, «викривлений» до себе самого. Егоїст, егоцентрик, неспроможний перенести центр уваги на Бога.

А по інший бік – за порогом – я починаю існувати інакше: звертаюся до Бога. Скеровую до Нього свою увагу і всі здібності пізнавання. Стаю перед Ним – відкритий на Його волю. Починаю слухати, думати, запитувати. Відповідаю. Розмовляю…

Поріг, що відділяє в нас стан не-молитви від стану молитви, є виразним. Після первородного гріха він постає перед нами як дуже високий, своїми силами його не здолати. На щастя, Бог зі свого боку завжди приходить із допомогою. Він не підводить і не запізнюється… бо Він завжди там перший.

А наші шанси подолати цей поріг зростають, коли, розпочинаючи молитву, ми насамперед відповідно довго триваємо в тиші й повному мовчанні. Цього перебування в тиші неможливо замінити нічим! У тривалій тиші ми збираємося на силах, аби, за словами св.Ігнатія, «вирватися з себе й перейти в Бога». Ракетний двигун повинен мати паливо, аби подолати силу гравітації; ми ж потребуємо тиші й мовчання, аби подолати тяжіння до себе самих.

Доволі частою помилкою в підході до молитви є певність, що починати її потрібно говорінням, а потім заповнювати словами. Тоді як слухання важливіше від мовлення. Треба хотіти слухати. Треба прагнути почути, що Бог говорить нам. Вочевидь на одне й друге (слухання і мовлення) має бути визначене місце і час у молитві. Однак важливою є певна послідовність і пропорція. Якщо для нас важливо бути добре налаштованими слухати Бога і дати йому гідну відповідь, то (власне, завжди) молитву належить розпочинати мовчанням.

Це важливо тому, що лише замовкнувши, ми стаємо насправді присутні – для себе і для Бога. А неприсутні зустрітися не можуть!

Наша здатність зустрічатися з Богом на молитві трохи нагадує прилад, який діє лише після ввімкнення в електромережу. Ні на що не придатні всі телефонні апарати, якщо немає струму. Ми ж стаємо здатні увійти в контакт із Богом тільки після того як увійдемо в контакт із самими собою.

Щоби зрозуміти текст, який читаємо, або слова, які слухаємо, потрібен хоч би мінімум зосередження й уваги, причому конкретно звернених на текст або на того, хто говорить. Тим більше така постава потрібна, коли ми хочемо слухати Бога. А надто ж коли взяти до уваги, що сучасний світ розпорошує увагу, відтягує її всіма можливими способами. Проте глибина нашого серця, істинність нас самих має право заявити, що нею легковажать, прирікають на самітність, що вона поранена і потребує «звернення безпосередньо до Любові Бога» (Пій ХІІ).

Як це зробити?

Тиші й мовчанню має товаришувати виразна воля зійти вглиб, воля дійти до такого рівня в собі, на якому людина відкриває, що вона є «слухачем Слова» і що без слухання Іншого її життя не має тривалого сенсу. Зрештою, ідеться про те, щоб увійти в поставу уважного слухання того Єдиного Слова, яким Бог звертається до нас, яким постійно висловлює свою Любов, яким нас постійно створює і закликає до відповіді.

Звісно, коли людина поступово втихомирюється і щоразу глибше входить у себе, тоді певної миті її очам відкривається дивний вигляд себе самої. Роз’яснюється перед нею проста і зворушлива істина: що сама по собі людина не має жодного ґрунтовного пояснення того, що вона є, ким вона є, навіщо і для чого вона є. У самому собі ніхто не спроможний знайти тривале опертя для власного існування та осмислення своєї діяльності. Ці основоположні істини ми починаємо усвідомлювати допіру тоді, коли змушуємо себе до тиші, коли нас не шарпає навсібіч шум щоденності. Отак у просторі тиші, в мовчанні, коли ми стаємо зосереджені, то самі собі являємося як один великий знак запитання. Ми відкриваємо, що кожен з нас – Питання, яке прагне почути Відповідь, дуже важливу відповідь, життєвого значення.

Підкреслю, що мовчання й тиша мають бути достатньо довгі та інтенсивні, щоб ми почали помічати те, про що тут говориться.

Нехай ці роздуми будуть підкріплені сповненими реалізму словами блаж.Матері Терези з Калькутти: «Нам дуже важко молитися, якщо ми не знаємо, як має виглядати молитва. Ми повинні допомогти самим собі в тому, щоби навчитися молитви. Найважливішою є тиша. Душі людей, сповнених молитви, ще душі, в яких панує глибока тиша. Ми не можемо стати в Божій присутності, якщо не примусимо себе до тиші зовнішньої та внутрішньої. Отож мусимо призвичаїтися до втихомирення душі, очей, язика».

Один мудрець сказав: не шукаймо тиші на верхів’ях гір, а галасу – на міських торговищах; знайдемо це все у власному серці.

Доки ми сприймаємо тишу як пустку й відчуваємо потребу гарячково метушитися, доти ми ще не зосереджені, тобто ще насправді не дійшли до себе самих, до того місця, де видно, як на долоні, що не самим хлібом живе людина, але кожним словом, що походить із вуст Бога Творця (пор. Лк 4,4).

Нехай нашим прагненням стане починати кожну молитву із втихомирення та заспокоєння духа. Є сподівання, що, роблячи це, ми не раз пізнаємо, що Бог справді говорить до нас у глибині втишеного і заспокоєного нутра.

Тільки я сам можу почути Його слово до мене – в мені самому, і Його слово в мені – до Нього… Тільки я можу стати свідомим і сповненим радості учасником цього внутрішнього діалогу.

Кшиштоф Осух SJ, DEON.pl