Потреби чи забаганки?

Чому ми не повинні виконувати кожного бажання наших дітей

• Розпещування починається підступно. Але коли?
• Як діти можуть керувати матір’ю й батьком, а мати і батько самі ускладнюють собі життя
• Шляхи виходу із зачарованого кола розпещування

Розпещування, надмірна увага й поблажливість до дітей є виховною проблемою для багатьох родин. Деякі батьки ще не цілком усвідомлюють наслідки цієї проблеми, інші ж не знають, як собі дати раду з нею. А тим часом діти, які завжди все мають, які можуть робити все що завгодно та яким не висувають майже жодних вимог, стають «малими тиранами» у сім’ї.

Автор пропонує такі способи виховання, що відповідають глибоким, справжнім потребам дітей, дають їм змогу пізнати власні здібності та сприяють їхньому розвиткові.

Автор: Ґереон Райман

Видавництво: Свічадо

Де придбати:

1. Скориставшись послугою «Книга-поштою»: а/с 808,м. Львів, 79008;

2. За допомогою електронної пошти: bookshop@svichado.com;

3. На сайті «Свічадо».


4. За телефоном (032)235-73-16;

5. У крамницях «Свічадо»: м. Львів, вул. Лисенка, 2; м. Київ, вул. Покровська, 6, ст.м. «Контрактова площа». Запитуйте також у парафіяльних крамницях.

Уривок із книжки «Потреби чи забаганки? Що дозволяти і чого не дозволяти дітям?»

… Розпещування пов’язане з тим, як ми поводимося з прагненнями, з пошуками “справжнього бажання” й правильної дороги їхньої реалізації. Здійснення кожного бажання, що виникає в дитини, – це дорога в лабіринт, з якого немає виходу. Прагнення виконувати кожне бажання веде до прагнення здійснювати його в будь-якій ситуації й довільним чином.

Малому Маркові, про якого йдеться в нижченаведеному уривку, загрожує небезпека, бо він, власне, опинився на порозі такого лабіринту. Коли в нього виникає якесь бажання, йому пропонують цілий арсенал засобів, за допомогою яких його можна здійснити. Найчастіше ці засоби наражають на моральні втрати його маму й інших дітей. Здійснюючи свої бажання, він ще не навчився звертати уваги на те, що його мама й інші діти теж мають цілком обґрунтовані прагнення.Малому Маркові виповнилося чотири роки. Вони разом з мамою живуть самі, бо батько покинув родину невдовзі після народження хлопчика. Мамі це й досі завдає болю, однак вона намагається не показувати цього синові. На її думку, малий Марко не повинен страждати через те, що в нього немає батька.

У поведінці Марко почали проявлятися риси, які, чесно кажучи, впадають у вічі його мамі й часто завдають їй клопотів, але появу котрих вона пояснює (собі, друзям і родичам) тим, що Марко – одинак і йому погано без батька.

Наприклад, хлопець не хоче лягати спати. Щоразу, як мама каже йому йти до ліжка – а це нерідко буває вже після 21-ї години, – він згадує про масу справ, які конче “мусить” зробити ще сьогодні: то хоче пити, то побавитися, то додивитися якусь телепередачу, то добудувати вежу з кубиків або поскладати свої іграшки, розкидані по підлозі в його кімнаті чи у вітальні. Коли мама кличе його, у відповідь чує: “Але я ще мушу добудувати вежу”. Подальші мамині вказівки викликають у Марко щораз більше роздратування, а його бажання йти спати стає дедалі меншим. Це помічає мати, навіть починає нервувати, але не хоче діяти жорстко, бо переживає, що тоді її дитина не зможе спокійно спати вночі. З нею самою відбувається щось подібне. Якщо ввечері відбувається сварка з дитиною, то мама спить дуже неспокійно, переживає й думає про те, чому “останнім часом” вони так часто сваряться. Часом хлопець засинає, коли годинник показує вже 22-гу годину. Крім того, Марко ніколи не засинає, якщо мама не сидить біля його ліжка, а це часто триває доволі довго. Оскільки мати цілий день працює, то домашні обов’язки змушена виконувати ввечері. Насправді, мама любить увечері сидіти біля ліжка сина й читати йому казки, але коли малий не хоче спати, а вона пробує вийти з кімнати, він починає кричати. Тож мати не може залишити його самого аж доти, доки не засне.

Упродовж дня хлопець розкидає по цілому помешканню свої іграшки. Мамині слова про те, щоб складав їх одразу після забави, або зовсім ігнорує, або ж вони стають початком безконечних суперечок. Щоб уникнути цих неприємних обмінів думками, мама сама прибирає іграшки з-під ніг. У такі моменти пояснює собі, що їй легше поскладати “кілька речей”, аніж постійно сперечатися з сином, адже й так терпіти не може жодних сварок.

Марко дуже гнівається, якщо йому перервати забаву. Коли мама обіймає його, щоб утішити, безцеремонно відвертається від неї. Крім того, щорауз частіше з його вуст починають звучати різкі слова на адресу матері, що завдає їй болю, бо вона вважає, що син несправедливий до неї. Нерідко Марко зі злости кидається до мами й починає обзивати її.

Намагаючись зблизитися з сином, мати поступається йому дедалі частіше, що, однак, лише погіршує ситуацію. Часто в неї виникає відчуття, що вона все робить погано, й тоді звинувачує себе в тому, що Марко так поводиться. Тому схиляється до того, щоб виконувати кожне бажання своєї дитини. Деколи хлопець нищить улюблені речі, які витягає з шаф. Якщо пошкодить якусь річ, мама просить його бути обережнішим, але не може нічого зробити, щоб такі ситуації перестали повторюватися.

Походи крамницями стають для матері справжньою мукою. Якщо дитина не отримає того, що хоче, вдається до істерики. Оскільки мама прагне спокою, боїться поглядів і зауважень інших покупців, то після початкового спротиву все ж виконує бажання хлопця.
Здійснення його бажань – це для нього щось цілком звичайне й очевидне.

Потреби й прагнення: Марко

Звичайно, Марко має власні потреби й прагнення. Він, зокрема, любить бавитися, бігати, стрибати, розмовляти, їсти, пити й робити все те, що спадає йому на думку тоді, коли треба йти спати. Ці заняття дуже важливі для дитини. На відміну від тварин, які, тільки-но трапиться нагода, реалізують свої потреби, у людини задоволення власних потреб майже завжди набуває під впливом культури інших форм. Отож прагнення – це майже завжди культурно сформована конкретизація потреби, а задоволення потреб у багатьох випадках допускає чимало видів (культурно обумовленої) конкретизації у вигляді прагнень. Людина завжди споживає їжу у визначених культурою рамках, наприклад, у визначений час, у певній формі, за допомогою ножа й виделки, ложки або паличок. Діти бавляться зазвичай впродовж дня.

Так само дитині для того, щоб жити, поза сумнівом, конче потрібен сон, тобто, кажучи мовою лева, спати – це “істинне” бажання кожної дитини. А те, чи ті умови, за яких дитина хотіла б піти спати, теж належать до “істинних” бажань, до “справжніх” потреб дитини, чи, можливо, до менш важливих, “вторинних” прагнень, можна вирішити лише після детального аналізу всіх чинників, що діють у кожному конкретному випадку…