Дуже часто чую вислів: «Треба на все дивитися простіше». Деколи це справді так – наприклад, щодо несуттєвих питань. Однак не можна застосувати цей принцип до всього, особливо якщо йдеться про людину та її гідність. Саме так, тобто «непросто», дивиться Господь на проблему людського гріха і страждання. Він не дивиться на нас «простіше», бо віддав свого Сина за нас на хресну смерть.
Тривалий час я занадто «просто» дивився на гріх, дуже сильно поширений в Україні та світі – гріх аборту: як жінка може піти і вбити свою дитину? Пояснення для себе знаходив лише одне, просте: заради комфортності свого життя. Тобто жінка боїться, що через дитину позбудеться вільного часу, коханого чоловіка тощо, а в дитині вбачає лише проблему. Підсилювалися мої «прості» почуття засудженням (хоча я не вповні усвідомлював, що це саме вони і були) із книжок на кшталт «Чому плачеш, Міріам?» У них здебільшого йдеться про наслідки абортів, і дуже мало – про причини. А саме причини цих учинків непрості… Це я усвідомив не так давно, поспілкувавшись із людиною, яка зізналася, що робила аборти. Під час розмови з’ясувалися причини. Виявилося, що жінка страждала ще до того, як зробила аборт: чоловік частенько простягав до неї руки, а отже, все було не так уже й просто…
Я сподіваюся, що не помилюсь, якщо скажу, що жінка особливим чином пов’язана зі своєю дитиною: все, що становить потенційну загрозу для дитини, вона сприймає як загрозу для себе самої. Яка ж велика трагедія для жінки, коли той, кого вона підсвідомо обирає на захисника та опікуна, стає тим, хто принижує її і знущається з неї! Це настільки велика психологічна травма, що вона справді може піти на те, що їй здається єдиним виходом із такого становища. Я не виправдовую жінок, – але не можна дивитися на аборти як на проблему самих тільки жінок.
Брутальність чоловіків – не рідкісне явище. Я зіткнувся з цим досить серйозно під час служби у війську. Воно, можна сказати, є квінтесенцією нашого суспільства. У розмовах солдатів, коли порушувалась тема сексу і всього, що з цим пов’язано, жінка здебільшого була лише «предметом», призначеним заспокоїти сексуальний потяг чоловіка.
Питання «чи може сприйняття особи як предмету називатися любов’ю?» є риторичним. Однак чомусь у суспільстві любов’ю називають якраз те, що є упредметненням особи.
Коли до мене на передшлюбну катехезу приходять пари, в яких я помічаю, крім романтичних почуттів, ще й дружбу, взаємну повагу, – то я дуже радію, бо знаю: закладені ними родини будуть осередками любові. Натомість на занадто «почуттєві» пари я дивлюся дещо скептично, остерігаюсь, що не все в них піде гладко…
Повертаючись до абортів. Варто більше думати про оздоровлення ситуації, про дарування духовного зцілення, яке може дати лише Господь, через пробачення. Хоча пробачення немає без каяття, а каяття немає без усвідомлення провини.
Провина ж починається не тоді, коли ми це зробили, а коли ми до іншої людини ставимось як до предмета. І байдуже, чи ця людина складається лише з двох клітин, чи має їх мільярди.
_________________________________________________________
У блогах подається особиста точка зору автора.
Редакція CREDO залишає за собою право не погоджуватися зі змістом матеріалів, поданих у цьому розділі.
фінансово.
Щиро дякуємо!
