Дайджест

«Сестричко, давай!» – приквел

14 Травня 2012, 18:23 1468

Пам’ятаєте сестру Делоріс Ван Картьє з фільму «Sister Act»? («Перевдягнена монашка» або «Сестричка, действуй») Вона справді існує. Тільки що звуть її Тереза Зукіч, вона хорватка, і ледь не стала зіркою світової гімнастики.

Сьогодні вона вже навряд чи зробить «колесо», але охоче заспіває, складе мюзикл, спече перепілок із фаршем з кускусу й гусячих пупків або подолає тисячі кілометрів, аби розповісти трьом тисячам менеджерів, чому вони повинні витрачати час на своїх найближчих. Сестра Тереза не є нормальною сестрою, – це її власні слова. «Я товста, щаслива і задоволена собою жінка», – каже вона, і в слухачів немає жодних підстав не вірити цьому. Достатньо кілька хвилин порозмовляти з нею. Перед ними стоїть насправді пишна жінка, яка не сторониться пшеничного пива і безпритульних, а потребуючий не залишиться непоміченим нею. Якщо з’являється проблема, вона їй радіє і каже: «Ура! Дякую Тобі, Боже! Цікаво мені, як Ти з цим упораєшся?»

Сестра Тереза їздить світом і розповідає, зокрема, про те, як не піддаватися проблемам, і чому ми насамперед маємо полюбити себе.

В мене талант!

Суботній ранок. У ресторані Пальфі в центрі міста жінки (й тільки вони, якщо не брати до уваги дітей і чоловічу обслугу) збираються на першу в цьому році зустріч. Тільки чотири години триває «Сніданок для жінок», а для багатьох із них це одна з двох нагод на рік, коли хтось інший накриває для них стіл і не каже потім вимити посуд. Проект міжконфесійний, його готують католички і євангелічки. Уже п’ять років він успішно здобуває серця хорватських жінок, як віруючих, так і невіруючих, бо це відкриті зустрічі. Одні між собою знайомі вже віддавна, інші прийшли уперше. Для с.Терези не проблема говорити до 30 осіб чи до 13 тисяч слухачів. Календар її зустрічей заповнений і тільки влітку має коротку перерву, бо ніхто так добре, як вона, не знає, що для того, аби добре працювати, потрібно вміти добре відпочивати. Перерва недовга, бо вона любить людей і любить до них повертатися. В її парафії на зустріч чекають понад 300 дітей, для яких вона 11 років поспіль організовує щотижневі зустрічі в храмі. Є там і Мала спільнота братів і сестер Ісуса, яку вона заснувала 1994 року, і журналісти, які довгі роки не дають їй спокою – бо як же не запросити сестру, з якою можна пограти в баскетбол або поставити їй найінтимніше питання.

«Моє життя – це моє хобі, – каже с.Тереза. – Я щаслива і реалізована. Не почувалася так навіть тоді, коли здобувала чергові медалі як молода гімнастка». Все було заплановане й таке очевидне. Ну бо що ще можна робити, якщо у тебе батько – футболіст, який 1971 року заради кар’єри полишив спокійний Славонський Брод у Хорватії і разом із жінкою, сином і малою Даною, тоді ще не сестрою Терезою, вирушив до нової батьківщини – Німеччини.

Навернення

– То був вечір перед важливим виступом, – розповідає с.Тереза. – Напередодні колега дала мені свої книжки, щоб я почитала, як стане нудно. Взяла першу-ліпшу, то була Біблія, відкрила «як Бог дасть», і прочитала уривок про благословення для неприятелів і про те, що як тебе вдарять в одну щоку, то підстав другу. Не знаю, коли встало сонце, бо просиділа над Біблією цілу ніч. Під час виступу я могла на власній шкурі переконатися в тому, про що читала у своїй кімнатці в гуртожитку спортивної школи, яка мала зробити з мене зірку гімнастики. Так то я би відплатила добряче суперницям навіть за випадковий фол, але тепер тільки усміхалася. Донині пам’ятаю, як здивовано вони на мене тоді дивилися. А я вже знала, що професійна спортивна кар’єра для мене закінчилася.

Після тієї події все покотилося дуже швидко, але Тереза постановила зробити річну перерву на волонтаріат, аби утвердитися в тому, що вже вибрала у своєму серці. Їй було 20 років, вона щойно стала християнкою і планувала вступити в монастир. Тільки ось як про це батькам сказати? – роздумувала в поїзді, по дорозі додому.

Що скаже тато?

Мить, коли вона вирішила повідомити батькам про своє рішення, була однією з найважчих у житті с.Терези. «Скільки живу, не пам’ятаю такої тиші. Вона стояла майже півтори години. Тато лежав непорушно, втупившись у свою газету, мама сиділа в кріслі. Коли тиша закінчилася, почалися питання. Звідки така ідея, чому монастир? Будь собі християнкою, – казали вони, – але не дай замкнути себе в монастирі! Однак по кількох роках, коли побачили, що я роблю, і насамперед – що я щаслива, почали мною пишатися. Моя мама, хоча й досі не стала практикуючою католичкою, це людина чудова, тепла. Придивляється до того, що я роблю, а я за неї молюся. Вважаю, що найперша євангелізація – бути з людьми, жити з ними, намагатися їх зрозуміти.

Сестра Тереза робила це на початку свого шляху, в Ханау, працюючи з колишніми проститутками. «Мені досі хочеться сміятися, коли згадаю, як я хотіла атакувати їх цитатами з Біблії. Вочевидь – безрезультатно. Тому я почала грати з ними в баскетбол, розмовляти, їздити на скейті. Стала для них приятелькою, тим більше що після навернення багато колишніх знайомих від мене відвернулися».

Хоч це рішення й принесло їй страждання, однак с.Тереза знає, що без своєї «темряви» та сліз вона не змогла би дозріти і стати саме тією Терезою, якою вона нині є. Навчилася жити, коли критикують. Як завжди, найбільше тих, хто не може погодитися з образом черниці, яка проводить більшість часу поза монастирською каплицею, є серед людей, які не перекинулися з нею ані слівцем. Вона цим не переймається – як сама каже, – доки має підтримку свого єпископа. «Він знає, що я трохи скажена», – сміється с.Тереза. Як з’ясувалося, скажена до тієї міри, щоби згодитися на телевікторину, в якій можна було виграти справді великі гроші.

Спонсоровано Богом

– Ми готували чергову музичну виставу, але наше устаткування залишало бажати кращого. Тоді я сказала Богові: Господи, якщо Ти хочеш, щоби наша праця була якісна і подобалася людям, то нам потрібно два добрих мікрофони та електроакустика. Я знаю, що для Тебе це дрібниця, отож дай мені це. На запис я взяла свого настоятеля. За три хвилини ми безпомилково відповіли на 25 питань і виграли 100 тисяч євро!

Вистачило не тільки на мікрофони, а й на автомобіль, на якому монашка веліла написати: «Спонсоровано Богом».

Чого це я маю нервувати перед камерами, якщо знаю, що Бог дивиться на мене нон-стоп?

– Коли ми зупинилися на вокзалі у Франкфурті, чекаючи на поїзд додому, хотілося кричати від радості, але ми не могли до часу трансляції програми. Були страшенно голодні, бо зранку нічого не їли, отож вирішили пошукати якогось бару. Мені хотілося стейка. Підходимо до кухаря, замовляємо, а він на це – що не може знайти сковорідку. Ми маємо на руках сто тисяч, а він не має сковорідки. Сміялися цілу дорогу.

Завтра буде запізно

Сьогодні с.Терезу вже прекрасно знають, насамперед у Німеччині, хоча її знімки на скейтборді оббігли вже пів-світу, включно з Філіппінами. Сьогодні вона вже не має нічого спільного зі скейтом, крім спогадів. Якби не скейтборд, медіа, певно, ніколи б не довідалися про цю сестру. А тепер важко вписатися в графік цієї симпатичної монашки.

Про своє життя вона розповідає охоче і без переживань.

– Чого це я маю нервувати перед камерами, якщо знаю, що Бог дивиться на мене нон-стоп? – питає с.Тереза. І додає: контакт із медіями зовсім не обов’язково має бути болючий, а Церква не повинна його боятися. Так само охоче вона дає поради менеджерам і простим парафіянам, людям віруючим і невіруючим, молодим і старшим. – Немає обмежень для того, щоби почати жити щасливо, бо життя надто коротке, аби відкладати мрії на завтра!

Проголошує вона краще, ніж численні настоятелі, виступає в популярних ток-шоу, готує мюзикли, в яких, читаючи реп, представляє життя парафії та життя монастиря. Любить готувати, а коли хвора – малює. Грає на гітарі, пише пісні, співає.

– З цими заняттями така справа, що вони самі до мене приходять, – каже с.Тереза. – Я ніколи не пхалася ані до телебачення, ані на зустрічі з менеджерами. Телефони дзвонять самі. Гадаю, люди хочуть мене слухати, бо я стараюся жити згідно з принципами, про які розповідаю. Що то за принципи? Я говорю про Ісуса, який звільняє, про те, що Бог нас любить, навіть коли ми припускаємося помилок.

Вона вчить, як не боятися помилок і як самому стати собі другом. Це перший із п’яти принципів щасливого і реалізованого життя, про яке с.Тереза розповідає під час своїх виступів. Якщо не полюбиш себе – не будеш уміти любити іншого. Якщо не вмієш зробити щось для себе, то не зробиш цього і для когось іще, переконує вона, і додає, що ми маємо право добре думати про себе, бо так про нас думає Бог.
Читай Біблію і живи нею, – ось друга умова. Коли починаєш справджувати дію слова Божого у своєму житті, дістаєш прекрасні несподіванки.

На третьому місці стоїть така молитва, яка не є «обмінним торгом» із Богом. «Молися, нічого не бажаючи взамін». Так само і з дружбою. Ти ж не зустрічаєшся з другом тільки тоді, коли тобі щось від нього потрібно, правда? Тож спробуй так само молитися п’ять хвилин щодня, і побачиш, що відбудеться. Замість проклинати водіїв, які зайняли два місця на парковці, помолися – і побачиш, що за дві хвилини одне місце обік тебе звільниться.

Четвертий крок: протився рутині, старайся кожного дня робити щось інакше. «Я пояснюю слухачам, що сьогоднішній день ніколи не повернеться. Сьогодні є час, щоб ти виявив любов до своїх ближніх. Твоє життя обмежене, і ти не знаєш, що станеться завтра, отож постарайся знайти для них час і зроби щось навіжене, вирвись із рутини! Коли я це кажу до менеджерів, то щоразу діється одне й те ж саме: вони тихцем виймають свої дорогі телефони, і – деякі попід столом, а дехто й зовсім неприховано відправляють своїм коханим любовні СМСи».

П’яте – це прощення. Воно не вимагає участі іншої сторони. Важливо, що ти це зробиш. «Покажу тобі, як це виглядає на практиці, – каже с.Тереза. – Чому інші ранять? – Вона вириває сторінку, малює серце і пробиває його ручкою. – Бачиш, що робиться, коли така поранена людина пробує наблизитися до тебе? Перше, на що натрапляєш, це колючка в її серці. Зцілення може тривати довгі роки, але твоє прощення може людині в цьому допомогти».

Довідка CREDO

Сестра Тереза Зукіч народилася 1964 року в Славонському Броді (Хорватія), від 1971 року мешкає в Німеччині. До 1984 року – професійна гімнастка, завоювала багато медалей у категорії юніорів. У 1985-1994 роках – черниця Згромадження Сестер Милосердя у Фульді. Починаючи з 1994 року – сестра в заснованій нею Малій спільноті братів і сестер Ісуса в Пегніці.

Gość Niedzielny

Повна або часткова републікація тексту без письмової згоди редакції забороняється і вважається порушенням авторських прав.
Борг за липень і серпень
Зібрано Залишилося зібрати
52690грн
7310грн
Потрібно зібрати
60000грн
Залишилося
4дні
Розмістити цей блок в себе на сайті

Інші статті за темами

ПЕРСОНА

МІСЦЕ

← Натисни «Подобається», аби читати CREDO в Facebook

Якщо ви знайшли помилку, будь ласка, виділіть фрагмент тексту та натисніть Ctrl+Enter.

ПІДТРИМАЙТЕ CREDO
Шановні читачі, CREDO — некомерційна структура, що живе на пожертви добродіїв. Ми з вдячністю приймемо Вашу допомогу. Ваші гроші йдуть на оплату сервера, роботу веб-майстра та гонорари фахівців. Переказ через ПриватБанк: Пожертвування можна переказати за такими банківськими реквізитами:

5168 7427 0591 5506

Благодійний внесок ПРИЗНАЧЕННЯ ПЛАТЕЖУ: Добровільна пожертва на здійснення діяльності часопису CREDO.

Інші способи підтримати CREDO: (Натиснути на цей напис)

Щиро дякуємо читачам за жертовність усім, хто нас підтримує!
Напишіть новину на CREDO
Якщо ви маєте що розказати, але початківець у журналістиці, і хочете, щоб про цікаву подію, очевидцем якої ви стали, дізналося якнайбільше людей, можете спробувати свої сили у написанні новин та створенні фоторепортажів на CREDO.
Підпишіться на розсилку
Кожного дня ми надсилатимемо вам листи з найважливішими та найцікавішими новинами.

Повідомити про помилку

Текст, який буде надіслано нашим редакторам: