Численні святі відчували покликання до відлюдницького життя, і деякі наважувалися піти жити у суворих умовах єгипетської пустелі. Таких людей було не так вже й багато — зокрема, з огляду на нестачу у пустелі харчів та води.
Середньовічні агіографи часто вихваляли дії святих, зосереджуючись на численних чудесах, які відбувалися з ними і навколо них, коли вони перебували наодинці з Богом.
Святий Єронім був одним із пустельників, але у листах до своєї довіреної особи він дуже чесно писав про труднощі, які йому доводилося переживати.
Одній зі своїх духовних дочок, святій Євстохії, він писав про свій важкий досвід життя у пустелі так:
«Я сидів на самоті, сповнений гіркоти. Власяниця спотворювала мої деформовані кінцівки, а моя шкіра від тривалого недогляду стала чорною, як у ефіопа. Сльози й стогони були моєю щоденною рутиною; і якщо сонливість, яку я намагався подолати, брала наді мною гору, мої голі кістки, які ледве трималися вкупі, стукали об землю. Про свою їжу та пиття я нічого не кажу: бо навіть під час хвороби самітники мають лише холодну воду, а їсти приготовані страви вважається потуранням своїм бажанням».
Святий Єронім не відчував у пустелі духовного екстазу — лише біль і страждання. Це різко контрастує з деякими біографіями святих.
Як не дивно, перебуваючи у пустелі, він часто відчував спокуси хіті та сексуальних гріхів:
«Тепер, хоча в страху перед пеклом я кинув себе у цю в’язницю, де в мене не було інших товаришів, крім скорпіонів та диких звірів, я часто опинявся серед натовпів дівчат. Моє обличчя було бліде, а тіло — холодне через піст; але мій розум палав бажанням, і вогонь хіті продовжував вирувати переді мною, хоча моя плоть була майже мертва».
Оточений спокусами, він ввіряв своє слабке й кволе тіло Ісусу Христу:
«Безпорадно я кидався до ніг Ісуса, зрошував їх сльозами, витирав волоссям, а потім приборкував своє бунтівне тіло тижнями стриманості. Я не соромлюся визнавати свою жалюгідну біду; радше я сумую, що я вже не той, ким був колись. Я пам’ятаю, як часто плакав усю ніч до світанку і не переставав бити себе в груди, доки від докорів Господа до мене не повертався спокій».
Зрештою, Бог не вимагав від святого Єроніма залишитися у пустелі на все життя. Згодом він повернувся до суспільства і присвятив багато часу перекладу Біблії латинською мовою.
Він скористався часом у пустелі, щоб у стражданнях наблизитися до Бога і побороти власних демонів, оскільки знав: для подальшого духовного розвитку йому необхідне очищення.
фінансово.
Щиро дякуємо!
