Про те, як гендерна ідеологія підступно вкрадається в міжнародні декларації, не шанує дух Загальної декларації прав людини (1948), пише у ватиканській щоденній газеті «L’Osservatore Romano» професор Маргеріт А. Пітерс.
На думку професора Пітерс, директора Інституту досліджень динаміки міжкультурного діалогу (Брюссель) і викладача Папського університету Урбаніанум, «гендер» відділяє людську особу від себе самої, розділяє особу і тіло, відділяє її від її власної антропологічної структури. Найновіше число «L’Osservatore Romano» представляє виклад виступу професора Пітерс у рамках зустрічі, організованої 9 травня місією постійного спостерігача Апостольської Столиці при ООН (Женева).
В культурі, у якій ми живемо, говориться у конспекті виступу, можна помітити позитивні плоди історичного процесу, куди входять деколонізація (сильний громадський рух визнав за жінками належний соціальний статус, якого вони не мали ніколи раніше) та падіння марксизму і ленінізму. В період прискореної глобалізації ця культура, як може видатися, позірно більше від будь-якої попередньої культури, прославляє рівність усіх людських істот. Крім того, наше покоління має змогу відкривати і дивуватися захоплюючій різноманітності народів і культур, а також їхньому специфічному й незамінному внескові в скарбницю людства.
Однак ми помічаємо певну небезпеку в процесі, який можна назвати глобалізацією, нав’язуваною згори, яка, прикриваючись рівноправністю і спротивом дискримінації, використовує канали керування світом, стараючись допасувати суспільну згоду до приватних інтересів, і робить це через маніпуляцію мовою в процесі будування консенсусу. Неможливо заперечити існування культурної, політичної і правової боротьби, яка точиться на цьому полі у питаннях статевої автентичності, сексуальної орієнтації, змісту прав і значення універсальності. В цій боротьбі мова є суттєвим чинником.
Проаналізуймо історію поняття «гендер» у висловлюваннях ООН. Це поняття увійшло в мову текстів міжнародного рівня за посередництва документів конференцій ООН (які не мали зобов’язувального рівня) у 1990-ті роки. Великий успіх це поняття мало під час конференції Пекінської платформи дій (1995), на якій розглядання гендеру перебувало в центрі уваги, а рівноправність чоловіків та жінок – головною метою.
В дусі пекінських конференцій Генеральний секретар ООН одразу впровадив, вельми дієво, практику включення «проблеми роду» – гендерної проблематики (gender mainstreaming) в усій системі ООН. Статева рівноправність була швидко визнана пріоритетом усього світового керівництва, стаючи на практиці умовою допомоги в розвиткові. Традиційне значення роду стосується граматичних категорій родів чоловічого, жіночого і середнього у давніх і сучасних мовах.
Але соціологи і психологи, які належать до постмодерністської західної інтелігенції, починаючи з середини 1950-х років, виробили значення, яке вельми різниться від традиційного. З натхнення одночасно радикальним фемінізмом і гомосексуальним рухом (обидва боролися за визнання рівноправності виключно у сенсі суспільної влади), вони відділили рід від статі, обмежуючи рід біологічними рисами, які визначають чоловіків та жінок, і послуговуючись родом стосовно того, що самі визнали суспільними ролями, випрацюваними суспільством для чоловіків та жінок. На практиці вони визнали материнство, сім’ю, будовану на подружжі чоловіка й жінки, комплементарність обох, подружню автентичність людської особи, жіночість і чоловічість, гетеросексуальність – плодами суспільства або ж стереотипами, які суперечать рівноправності, дискримінують, і тому заслуговують на викорінення їх із культури. На завершення цього революційного процесу саме тіло чоловіка й жінки стало вважатися «плодом суспільства». Гендерна ідеологія відділяє людську особу від себе самої. Сформульоване радикально новим чином поняття роду є чистою інтелектуальною конструкцією, яку складно зрозуміти незахідним культурам.
фінансово.
Щиро дякуємо!
