Травень у Києві переважно проходить в червоному кольорі та в звьоздах. Це все дні 1 і 9 травня.
Я давно намагаюся зрозуміти, чому в Україні такою живучою є любов до махрового «совка». Невже очевидці СРСР забули про приниження, пригнічення… про черги кінець-кінцем?
І тут мені сьогодні трапилася дотепна лекція про часові орієнтації різних людей. Умовно людство можна поділити на «орієнтованих на минуле» та «орієнтованих на майбутнє».
Лектор стверджує, що часові орієнтації є національними та глибоко вкоріненими.
Тобто українська безпросвітна туга за «совком» (за козаччиною, за трипіллям, за звитяжною війною, за олів’є, сітчіком або совєтським консервованим горошком тощо), можливо, є симптомом національної орієнтації на минуле. Сам по собі цей факт не є ані поганим, ані хорошим.
Але повна відсутність орієнтації на майбутнє не дозволяє поширювати здорові тези та цінності. Наприклад, шкодить боротьбі з нездоровим харчуванням або профілактиці ДТП. І так само шкодить якісній освіті, боротьбі з корупцією та піклуванню про чистоту довкілля.
Тобто це погана новина.
Але є і хороша новина – розвиток нових технологій може трохи деформувати «вроджене».
Далі переказувати не хочу. Дивіться лекцію нижче:
Блог Ірини Славінської, Українська правда
фінансово.
Щиро дякуємо!
