Тарнорудський храм

У подільському краї, на річці Збруч, є у Волочиському районі населений пункт Тарноруда. Мало хто з мешканців Хмельницького та області взагалі чули про нього. Як і про чудотворну ікону Ісуса Тарнорудського – на превеликий жаль!

1583 року, як тут панували магнати з роду Одровонжів, Тарноруда отримала магдебурзьке право. Для тих, хто призабув: це середньовічне міське право давало дозвіл проводити ярмарки, мати магістрат і багато інших привілеїв. Серед міст нинішньої Хмельниччини, які отримали магдебургію, були Кам’янець-Подільський, Сатанів, Дунаївці, Смотрич… і Тарноруда.

" Коли донька Яна Костки і Софії Одровонж вийшла заміж за Адама Єроніма Сенявського (1576–1616), її посагом були Меджибіж, Сатанів, Тарноруда, а також Зіньків із навколишніми селами

За переказами, коли у цих місцях стояв пагорб, століттями порослий густим терном, випало тут полювати якомусь Андрієві з Ріпни. І коли він пробрався крізь терен на вершину пагорба, раптом побачив образ Ісуса Сумного. До того часу в Андрія довго боліло серце, але як він узяв образ у руки – біль минув. Схвильований знахідкою мисливець відніс знахідку додому, але образ дивним чином повернувся в гори над Збручем. Історія повторилася кілька разів. Зрештою чоловік розповів про диво місцевому парафіяльному священику. Той же попросив показати місце, де знайшовся образ, і порадив поставити тут каплицю.

Двоє безіменних братів у 1355–1365 рр. зводять тут перший храм, ще дерев’яний. Коли донька Яна Костки і Софії Одровонж вийшла заміж за Адама Єроніма Сенявського (1576–1616), її посагом були Меджибіж, Сатанів, Тарноруда, а також Зіньків із навколишніми селами. На місці дерев’яної церковці Катерина Сенявська звеліла поставити муровану святиню (1643 р. – саме цим роком датують появу римо-католицької парафії в Тарноруді). Храм освятив Кам’янецький єпископ Стефан Рупнеський. Він же свого часу, перед переїздом до Луцька, освятив храми в Червоногруді, Товстому, Старій Синяві та Проскурові.

1754 року тарнорудський храм перебудувала в пізньобароковому стилі Ізабелла Чарторийська (уроджена Ельжбета Гелена Анна Чарторийська), меценат і колекціонер творів мистецтва епохи рококо.

Ізабелла була донькою Олександра Августа Чарторийського, руського воєводи, представника українсько-польського роду Чарторийських, дружиною Великого коронного маршала Станіслава Любомирського (від 9 червня 1753), прабабкою Альфреда Потоцького, намісника Галичини. Вона володіла 14 містами і 366 селами, значна частина яких була розташована на українських землях Поділля та Галичини, і була однією з найвідоміших жінок Речі Посполитої у XVIII ст. Брала активну участь у політичних іграх свого часу, заклала наріжний камінь під будівництво Народного театру у Варшаві. Ізабелла Чарторийська й маршал Станіслав Любомирський звели у Тарноруді ще один храм; але це окрема історія.

Що ж до нашого храму, то його оточували старі дерева, і хоч яки просторий був двір довкола будівлі, він не вміщав усіх коней та возів під час прощ до чудотворного образу. Стіни храму були до 1,5 м завтовшки, склепіння вкрите рослинними орнаментами. Сім вівтарів храму мали багату оздобу. Чудотворний образ (69,5 на 54 см, олійна фарба на полотні) знаходився за трьома заслонами в головному вівтарі. 1773 року образ «одягли» у срібні шати з золоченою короною. З досліджень польських реставраторів відомо, що на початку XVIII ст. ікона пережила пожежу, була перемальована, а потім зберігалася в занадто вологому приміщенні. Швидше за все, всі ці негаразди відбувалися під час гонінь на католиків і за Барської конфедерації.

Вежі та мури, які видно на старих зображеннях, охороняли цвинтар, розбитий довкола храму. Цвинтар, на жаль, не зберігся. Є непогане зображення тарнорудської святині, створене відомим білоруським мандрівником Наполеоном Ордою 1734 року, ще до перебудови в пізньобароковому стилі. Після землетрусу 14 серпня 1802 р. склепіння храму потріскалося. До нього прибували великі паломництва, як бачимо на фотографії 1899 року. На початку ХХ ст. (до 1909) настоятелем у Тарноруді був о.Броніслав Карчевський. Він організував при храмі хор та оркестр, закупивши всі потрібні інструменти. Отець славився суворістю до пияків, розганяв тих, хто до півночі веселився у місцевій корчмі. Його наступника Броніслава Роговського в часи громадянської війни охороняли від біди місцеві озброєні парубки. На фото 1918 року з польського архіву видно, що кількість паломників зросла: люди шукали надії та порятунку у Бога.

Як прийшли радянські комісари, все змінилось. Ікону Броніслав Роговський 1920 року вивіз до Тернополя, і спинилась вона у своїх мандрах аж у польському містечку Зельонка Паслецька, де перебуває і нині.

" Підземелля з криптами засипали. 5-го серпня 1935 року було знищено вівтар і порубано лавки та дерев’яні скульптури – щоб не заважали танцювати. Парафіяльну бібліотеку спалили. У приміщенні влаштували склад міндобрив

Ось виписка з архіву про пограбування Тарноруди совєтами:
«Из храма в местечке Тарноруда было конфисковано 16 килограммов золота и серебра так называемых квот. В этом приходе находился чудотворный образ Иисуса Милосердного. Люди, которые с верой молились возле этого образа, в чудесный способ исцелялись от неизлечимых болезней. Благодарные за исцеление верующие люди складывали в дары свои благодарности кольца, цепочки, изготовленные из разных драгоценных металлов разные части человеческого тела и так далее.»

До Тарнорудської парафії належав шерег населених пунктів теперішніх Тернопільської та Хмельницької областей. Тернопільщина: Фащівка, Кокошинці, Мала Лука, Рожиськ, Турівка та інші; Хмельниччина: Канівка, Постолівка, Зайчики, Бубнівка, Соломна, Гречана, Липівка, Сербинів, Ріпна, Юридика, Вигнанка (Тарнорудська – зараз входить до складу Тарноруди).

1934 року храм було зачинено, в приміщенні влаштували клуб і танцювальну залу, а ще певний час тримали збіжжя. Підземелля з криптами засипали. 5-го серпня 1935 року було знищено вівтар і порубано лавки та дерев’яні скульптури – щоб не заважали танцювати. Парафіяльну бібліотеку спалили. У приміщенні влаштували склад міндобрив. Слідкували за спорудою погано: з даху здерли бляху, добрива заливали дощі, пізніше обвалилися старі склепіння.

У 1990-ті роки святиню повернули віруючим. Стан костелу був жалюгідний, але паломники не забули про нього. Багато з тих віруючих повиїжджали, хто у США, Канаду чи Польщу. А ті, хто жив в Україні, організували реконструкцію, за активної підтримки о.Владислава Ванаґса, на пожертвувані кошти.

Тарнорудський храм, на наше переконання, має бути включений у список об’єктів охорони пам’яток архітектури Волочиського району. Загалом 13 об’єктів готуються до подання в Державний реєстр пам’яток архітектури. А кошти, до речі, не виділено навіть на виготовлення паспортів встановленої форми.

Ікона Ісуса Тарнорудського сьогодні не славиться чудесами, як це було свого часу в Тарноруді. Паломників у Польщі багато, але не зрівняти силу молитви у місці її дарування людям.

Вірних в Україні потрібно підтримати, а присутність цього важливого і сильного образу дасть віруючим сили та примножить віру в подолання всіх бід і перешкод. Для паломників із Польщі не становить труднощів перетнути кордон. Скасування візового режиму спростило це до мінімуму. А ось із України в Польщу дістатися складніше не лише з огляду на матеріальні клопоти.

Чудотворна ікона Ісуса Тарнорудського може стати тим маленьким, але дуже важливим стимулом, який дасть надію на відродження. На наших землях може відновитись давній паломницький центр. І не тільки для католиків, а й для всіх християн, хто потребує допомоги, хто не забув, що таке Віра і Любов до Бога.