Місцевість навколо Томашполя – дуже цікава. Неподалік, археологи виявили важливі залишки трипільської культури (прибл. 3000 років до н.е.), знайдено також сліди давньогрецької та римської культур (від ІV століття до н.е.). Перша письмова згадка про Томашпіль датується 1616 роком, ба навіть 1459 роком – за початковою назвою: Драгушов.
Мальовнича природа заманює багатьох, щоб приїхати сюди: річка Русава в’ється між схилів ярів та скелястих каньйонів. Недарма місцеві пишаються цією землею, як своїми «маленькими Карпатами»…
Своєю назвою Томашпіль завдячує Томашу Замойському, подільському воєводі (1594–1638).
Минуле минуло
Перший – дерев’яний католицький храм постав приблизно 1748 року, неподалік маєтку Томаша Замойського (зараз там базар). Тоді засновано й цвинтар, який межував із храмом; розростаючись, він посувався на північ, аж дійшов до теперішнього місця. Перший храм служив віруючим до 1769 р.
1812 року, коли власником Томашполя і навколишніх поселень був Чеслав Потоцький (1804–1847), його коштом розпочато будівництво теперішнього храму – в іншому, кращому місці. Мурований храм освятив єпископ Мацькевіч 1842 року. В середині ХІХ ст., після закриття царським указом католицьких монастирів, до томашпільської парафії приєднали душпастирський осередок отців-францисканців з Комаргорода (тамтешній храм і монастир передано православним). На 1888 рік томашпільська римо-католицька парафія налічувала 3.052 особи.
Зазвичай тут священики працювали по одному, без вікарних. Нині відомо про о.Антонія Павільчюса (1870–1937), який працював у Томашполі в 1913–1936 роках; о.Клеменса Яроцького (нар. 1866 р.; працював у Томашполі до 1913 р.) та його попередника о.Яна Костецького (нар. 1830 р.; похований на місцевому цвинтарі). Плебанія – помешкання священика – була розташована там, де зараз аптека й магазин. Неподалік храму жила й працювала сестра-черниця. Біля храму свій дерев’яний будинок мав і органіст (місце колишнього кафе «Зустріч»). Теперішні парк і територія ресторану також належали храму, а парафія для свого утримання володіла землею, яка тепер у розпорядженні Раківської сільради.
У час утвердження радянської влади святиня діяла до 1936 р. Одночасно із закриттям храму арештовано його настоятеля, о.А.Павільчюса. За переказами, у ніч, перед цим дзвони самі били тривогу… Як мученика за віру згадуємо також народженого в Томашполі о.Вацлава Шиманського (1879–1937).
Шість років у приміщенні Дому Божого були склади для гарнізону прикордонників. З початком війни, відступаючи у липні 1941 р., совєти його спалили «як воєнний об’єкт». У час румунської окупації селища парафіяни відремонтували храм. Священики-капелани румунської армії (наприклад, о.Ф.Краєвський з обласних Чернівців) приїжджали сюди для богослужінь та катехизації.
Черговий раз храм було закрито рішенням від 19 липня 1949 р. Приміщення передали під лекторій, будинок культури. З 1950 р., методом «народної будови», було дороблено фойє, сцену, приміщення бібліотеки з читальним залом. Тут були і бібліотека, і будинок культури, і кімнати для гурткової роботи; обік на постаменті стояв танк-«самоходка» часів ІІ світової війни.
«Перестройка» розбудила надії: після часів репресій та посиленої атеїзації майже 1.500 осіб виявили бажання повернути собі католицьку святиню. Велике значення для рятування віри в серцях томашпільчан та її розвитку мала самовіддана праця о.Мартиніана-Войцеха Дажицького (1918–2009), багаторічного настоятеля парафії в Городківці.
Знову день настає
12-м березня 1990 р. датоване перше клопотання жителів Томашпільського району до місцевих органів влади про повернення храму, який понад 40 років використовувався не за своїм призначенням. У численних проханнях, які було скеровано до влади на різних рівнях, нам відмовляли. Але ось 25 липня 1990 р. Томашпільська райрада погодилася зареєструвати парафію і запропонувала виділити віруючим під храм інше місце.
1991 року, після багатомісячних молитов на сходах будинку та численних клопотань парафіяни таки повернули храм. Рішенням виконкому Вінницької обласної ради депутатів трудящих від 17 вересня 1991 р. римо-католицьку церкву в смт.Томашпіль передано релігійній громаді у безплатне користування; освятив його єпископ Ян Ольшанський. Тільки 1994 року рішенням районної ради всі приміщення районного будинку культури було передано у власність громади. Розпочалися ремонтні праці: територію храму огороджено, зроблено центральний вхід і виїзд, побудовано господарські будівлі, а ремонт всередині приміщення триває і досі. Слід згадати старост парафії, які керували працею: Павла Годного (†2003) і Павла Мазура (†2009). Символічною подією для відновлення святості місця стали парафіяльні Місії 1997 р., після яких із території святині було вивезено танк.
За роки незалежності України з однієї історичної парафії в Томашполі виникли нові – у селах Яришівка, Жолоби, Комаргород та в селищі Вапнярка, де люди моляться вже у своїх святинях.
Наша Матір Божа
Томашпільський образ Божої Матері – це оригінальний різновид відомого зображення Матері Божої з Гори Кармель (інші найменування: Матір Божа Святого Скапулярію, Скапулярна Божа Мати). Марія, яка тримає на руках Дитятко-Ісуса – у кармелітському вбранні. Вона сама та Її Син – жестом простягнених рук дають вірним скапулярій. Збережений від знищення образ, за переказами парафіян, опинився у католицькому храмі в Мурафі. Томашпільчани впізнали його там, після чого перевезли до храму в Городківці, а згодом – до новозбудованого храму у Яришівці. Великим святом був той день, коли образ Томашпільської Пані в урочистій процесії перенесено до Її храму… Саме Томашпільській Божій Матері люди завдячують поверненням храму: за переказами, одна єврейка побачила Її уві сні, як Матір Божа стояла біля воріт і плакала, дивлячись на храм. Це заохотило людей більше старатися про повернення святині.
На сьогодні
У середині 1990-х рішенням правлячого єпископа Томашпіль став центром одного з восьми деканатів Кам’янець-Подільської дієцезії, який охоплює своєю юрисдикцією парафії шести районів Вінницької області.
Від вересня 1993 р. при нашому храмі служать Богові й людям сестри-черниці із згромадження Сестер Матері Божої Непорочного Зачаття.
Влітку 1993 року тут уперше відбулися реколекції для молоді. Відтоді святиня стала реколекційним осередком. Почав діяти Реколекційний дім Непорочного Серця Марії. Умови дозволяють групам до 40 осіб перебувати там як у теплу пору року, так і взимку.
1 липня 1993 р. з Томашполя вперше вирушило паломництво до Летичева – до санктуарію Пані Поділля. Відтоді щороку паломники з багатьох районів та областей приїжджають сюди 30 червня, щоб разом розпочати святий труд під Покровом Богородиці.
Силами активу парафіян при храмі діє світлиця для дітей дошкільного віку «У Матусі». Понад 20 малят пізнають тут світ, себе та Доброго Бога. Освятив та поблагословив світлицю 11 вересня 2010 р. єпископ Леон Дубравський.
30 жовтня 2011 р., у 20-річчя повернення храму Матері Божої з гори Кармель, його преосвященство єпископ-ординарій Кам’янець-Подільської дієцезії звершив урочисту подячну Божу Службу.
За матеріалами парафії
фінансово.
Щиро дякуємо!
