Наша статевість не є нашим вибором. Ми такі, які є. І ніхто не має права казати: я можу обирати ту чи ту стать. Лікар і священик, провідний фахівець у сфері морального богослов’я та біоетики о. Мавріціо Фаджоні розповідає про транссексуалів, гомосексуальну культуру та содомський гріх.
— Отче, ви вже вдруге приїхали в Україну читати курс лекцій у Школі біоетики УКУ. Цього разу ви торкнулися дуже дражливої теми для суспільства і церкви зокрема — гомо- і транссексуалізму. Як пояснити розлади, пов’язані з людською статевістю та невпорядкованими сексуальними стосунками?
— На сертифікатній програмі з біоетики «На службі охорони життя» я говорив зі студентами про проблеми, які нині виникають у сфері людської статевості і стосуються різних сексуальних розладів. Під час лекцій ми обговорювали загальний вимір статевої антропології, біологічні й психологічні аспекти статевості, теорію гендеру та вчення церкви щодо цих питань.
Традиційно людська статевість з точки зору біології завжди була пов’язана із репродукцією, у процесі якої беруть участь чоловік і жінка. Починаючи з 60-х років акценти змінилися, статевість почали пов’язувати із суб’єктивним виміром особи. Тобто стать і статевість потрактовують як власний вибір кожного. Сьогодні ми є свідками дисбалансу між статевим життям та репродукцією, у рамках якого витворюється тенденція до сприйняття гомосексуальності як нормального прояву статевості. Однак ми забуваємо, що статевість передбачає взаємодоповнення двох протилежностей — чоловіка і жінки, а в гомосексуальних стосунках маємо двох осіб однієї статі. З перспективи християнської антропології статевість передбачає подружню любов і вірність, коли чоловік і жінка визначають два різні способи буття.
Означуючи поняття статевості, не можна акцентувати тільки на людській природі чи на культурному вимірі, бо, перебуваючи на цьому перетині, людина розгублюється. Тому християнська антропологія має більш гармонійне і складніше бачення людської статевості.
Дехто вважає, що статевість пов’язана із самосвідомістю, тобто кожен належить до тієї статі, до якої відчуває належність. За такими критеріями фізіологічна «напередвизначеність» не відіграє ніякої ролі. Однак статевість — це не тільки фізичний чи психічний вимір. Вона залежить від взаємозв’язку між цими обома аспектами. Власне, у транссексуалів відбувається певний конфлікт між їхнім психічним і фізичним станом.
— Ви — лікар і священик, який багато років супроводжує людей зі статевими розладами. На вашу думку, яка причина того, що людина хоче змінити свою стать?
— Транссексуалізм — це стан, коли особа певної статі відчуває, що вона належить до протилежної статі: жінка відчуває себе чоловіком і навпаки.
З медичного погляду, транссексуалізм є певною патологією розуму. Якщо медицина не може вилікувати захворювання, то намагається максимально скорегувати проблему. Саме значення моменту корегування статі покликане допомогти людині почуватися краще, тож у деяких обставинах таке втручання (лише після відповідного лікування) може бути прийнятним.
Коли лікар стикається з проблемою транссексуалізму, він насамперед застосовує психотерапію. Якщо ж гармонії досягнути неможливо, тоді ухвалюється доволі непросте рішення — вдатися до хірургічного втручання. Так, ми завдаємо шкоди фізичній цілісності особи, проте робимо це задля її добра (принаймні почасти).
Однак важливо розуміти, що ми не можемо творити чоловіка або жінку. Навіть після хірургічного втручання чоловік не стає жінкою і навпаки. Через це транссексуали не можуть одружуватися.
Сьогодні наука не може однозначно стверджувати, що є причиною цього явища — середовище чи генетичні причини. Супроводжуючи як духівник транссексуалів, я часто з ними спілкуюсь і бачу, що ці люди багато страждають. Невизначеність щодо власної статевості породжує в них думку про суїцид. І коли вже ніяк не можна цим людям допомогти, навіть після тривалого лікування (мінімум два роки), хірургічне втручання — це ймовірний вихід. Такі особи дуже слабкі, тому їх треба фахово супроводжувати, і з боку церкви також.
— Як церква ставиться до практики зміни статі?
— Наша статевість не є нашим вибором. Ми такі, які є. І ніхто не має права казати: я можу обирати ту чи ту стать. У найскладніших випадках, коли доводиться ухвалювати рішення щодо потреби хірургічного втручання для зміни статі, церква вважає, що медицина не творить нового чоловіка або жінку. У деяких державах транссексуали змінюють навіть документи, але церква цієї зміни на законодавчому рівні не визнає. Бо чоловіка чи жінку визначає не тільки їхній статевий орган. Ми є чоловіками й жінками на рівні психологічному, фізичному та духовному. А отже, не можна штучно створити чоловіка чи жінку, тільки змінивши стать.
Особи, які є транссексуалами, можуть не до кінця сприймати цю позицію. Вони хочуть, аби суспільство їх визнало в новому статусі, бо мають потребу любити і бути любимими, як усі інші. Тому я наголошую, що треба спробувати всі засоби, зокрема психотерапію, для супроводу таких людей, щоб поліпшити їхній психічний стан, не знищуючи цілісності особи під час хірургічного втручання.
— Чи можуть особи, які хірургічно змінили стать, брати участь у святих таїнствах церкви?
— На думку церкви, люди, які змінили стать, і надалі залишаються вірними церкві. Не можна позбавити таких людей хрещення чи миропомазання. Вони можуть бути учасниками євхаристії. Будь-яка особа, яка є відкритою на святі таїнства церкви, може повноцінно брати в ньому участь. Ці люди і так багато страждали у своєму житті, можливо, навіть пережили хірургічне втручання, тому церква приймає їх з любов’ю.
Однак транссексуали не можуть одружуватися, оскільки не є вповні чоловіками й жінками. Шлюб — це поєднання двох різних осіб. Тому заборона шлюбу — це не покарання, а радше констатація певного факту. Якщо суспільство втрачає правильне розуміння статевості та сексуальності, тоді все стає дозволеним.
Побутує думка, що церква вважає ключовим у шлюбі плідність. Однак це не так. Церква каже, що справжнє подружжя — це поєднання двох різних осіб. Плідність означає, що в шлюбі відбувається повнота єдності двох осіб. Будь-яка гетеросексуальна пара (незалежно від того, чи має вона дітей) є відкритою для потенційної можливості давати життя. Гомосексуали ж закриті для такої можливості, бо не можуть природним способом зачати дітей. Так, наука застосовує методи штучного запліднення, сурогатного материнства, існує практика всиновлення. Однак гомосексуальна пара не може передавати життя, а отже, відповідно, не може всиновити дитину. Це дві об’єктивно різні ситуації.
— Деякі вчені стверджують, що існує набута і вроджена форма гомосексуальності (на генетичному рівні). Чому людина відчуває поклик до одностатевого життя?
— Ми намагаємося брати до уваги ті дані, якими оперують психологія та медицина. Сьогодні є певні докази, що, з одного боку, гомосексуалізм спричинений генетичним фактором, а з іншого — існують навколишні фактори, які спонукають до одностатевого потягу. Цікаво, що наука до кінця не може пояснити, як людина стає гетеросексуальною. Тому через брак знань нам іноді важко пояснювати явища гомо- і транссексуалізму.
Ще кілька десятиліть тому побутувала думка, що наша сексуальність є плодом сприйняття. Однак на визначення нашої статевості впливають психологічні та біологічні фактори, які взаємодіють між собою. Церква каже, що ми маємо сприймати людину цілісно — її тіло, душу і дух. Це те, що ми називаємо персоналізмом у філософії. Тож до питання орієнтації треба підходити розглядаючи людину цілісно, не перенаголошуючи на одному з трьох вимірів.
— Церква називає содомський гріх таким, що волає про помсту до неба. Чи всі особи нетрадиційної орієнтації приречені?
— Католицька церква багато думала над цим питанням і взяла за основу наявні наукові відкриття. Церква розрізняє схильність до гомосексуальності і, власне, одностатеві стосунки. Колись люди не розрізняли цих двох реальностей. Коли Біблія говорить про гомосексуалізм, то йдеться не зовсім про ті речі, про які сьогодні говоримо ми. Людина не винна, що вона є гомосексуалістом. Певна орієнтація, яку має людина, — це те, що вона відчуває в собі. Натомість, коли від орієнтації особа переходить до певних вчинків, то це вже є певною дезорієнтацію і, відповідно, гріхом. Сама сексуальність існує для того, щоб творити єдність між різними особами. Тому об’єктивно гомосексуальні стосунки є не впорядкованими. Однак кожен випадок треба розглядати окремо.
— Дослідження показують, що відсоток гомосексуалістів у всіх без винятку спільнотах ніколи не буває нижчим ніж 1%, а присутність осіб нетрадиційної орієнтації в суспільстві не залежить від того, чи визнає їх соціум, чи переслідує. На вашу думку, нинішній сплеск гомосексуалізму — це «певна мода» чи звичайна нормальна тенденція?
— Поширеність одностатевої сексуальності не можна охарактеризувати якось однозначно. Це багатоаспектне явище, яке можна інтерпретувати по-різному залежно від умов. Гомосексуальність між чоловіками в середньому становить близько 2—2,3%, між жінками — 1,5%.
Сьогодні, як на мене, гомосексуальність як явище стає щораз популярнішою, оскільки у світі поширюється культура гомосексуалістів (часто агресивна), іноді навіть трапляються випадки насильства. Якщо молода людина починає шукати себе, то, потрапивши в таке середовище, вона може вважати одностатеві стосунки нормальними.
Поширюється нині також і явище бісексуальності, коли особи можуть бути і гомо- і гетеросексуалами. Часто бісексуали під тиском гомосексуальної культури обирають одностатеві стосунки. Очевидно, що кількість гомосексуалістів збільшується, оскільки це культурний феномен.
— Як повинно суспільство ставитися до таких людей?
— Гідність гомосексуаліста треба шанувати як гідність будь-якої особи, його треба поважати як громадянина і як людину у всіх його правах. Часто доводиться чути, що працедавці звільняють працівників, дізнаючись про їхню орієнтацію. Це неправильно, церква вважає такі випадки дискримінацією. Таке відторгнення часто відбувається через надмір масової культури, про яку ми говорили, адже одностатеві стосунки заперечують гідність сім’ї.
Однак люди, які живуть гомосексуальним життям, не можуть вимагати права на одруження або на те, щоб мати дітей. Гомосексуалістові, якщо він християнин, дуже непросто в житті. Таку людину треба прийняти, підтримати, і ні в якому разі не відторгати.
Довідка
Отець Мавріціо Фаджоні закінчив медичний факультет університету в м. Піза (Італія). У 1975 році отримав диплом з медицини та хірургії. Вивчав ендокринологію в університеті м. Флоренція. Філософські та богословські студії закінчив 1989 року в богословському центрі Fiorentino. Ліценціат і докторат з морального богослов’я здобув у римській академії Альфонсіана.
Доктор Фаджоні викладає біоетику в академії Альфонсіана. Як гостьовий професор читає лекції в Університеті м. Флоренція, в папських університетах Regina Apostolorum та Антоніанум (м. Рим). Викладав у рамках програм з біоетики (Університет Камерно, LUMSA, Католицький університет Рима).
З 2005 року член-кореспондент Папської академії Pro Vita. З 2006-го — радник Трибуналу Апостольської пенітенціарії.
Вероніка Саврук , ZN.UA
фінансово.
Щиро дякуємо!
