Інтерв’ю

Бруно Ферреро – священик з усмішкою дитини

10 Вересня 2012, 18:28 2681 Ірина Кондратюк, Видавництво «Свічадо»


Щоразу, коли отець Оноріно Пістеллато приїжджає до Турина, обов’язково стукає до дверей отця Бруно Ферреро, який там мешкає, адже навчалися разом у Туринській салезіянській семінарії – знайомі з 1962 року. Яким був тоді знаний тепер священик, автор коротких історій для душі Бруно Ферреро, його співбрат отець Оноріно починає оповідати вже з порога салезіянського монастиря у Львові.

 

– Спочатку я намалюю словесний профіль Бруно Ферреро, зроблю його фотографію. Він є одним із тих людей, які зрозуміли, що таке життя і як його необхідно прожити. Бруно Ферреро – це священик, на обличчі якого намальована усмішка дитини. Хто до нього наближається, спілкується з ним, залишається під великим враженням від його простоти і спокою. Що є джерелом цієї його усмішки і цього спокою? Думаю, що це поезія. Поезія, яку він висловлює не римованими поетичними рядками, а притчами, історіями.

Серце Бруно Ферреро – неначе гірське озеро, озеро кришталево чистої води. Його притчі – це ніщо інше, як життя, яке він пізнав, яке бачить і до якого ставиться як до дару. Радість для нього – це не теорія, а справжнє прожите життя. У цьому випадку поезія і радість – це два слова, які пасують один до одного, вони подорожують разом, підтримують і живлять одне одного.

Дуже часто Бруно Ферреро є персонажем власних притч. Нерідко його можна впізнати в дуже симпатичних, гарних героях. Власне цінність і секрет будь-якої написаної праці в тому, що у ній усередині повинен бути сам автор з характерними йому рисами. Адже якщо автора у творі немає, то це просто слова, і такий твір не є достовірним.

– То можна сказати: якщо ми читаємо притчі Бруно Ферреро, то вже трохи його знаємо?

– Однозначно. У тих притчах є він. І в його історіях, і в ньому ми відкриваємо
гарну людину, чудовий приклад життя, прожитого достойно.

– Чи вже під час навчання в семінарії була помітна любов Бруно Ферреро до
притч?

– Так, звісно. Вже тоді він писав. Я пригадую, коли ми були семінаристами, Бруно Ферреро презентував свій театральний твір, який написав у 18 років із нагоди Різдва. Я навіть зараз маю цей текст. Він називається «Зірки нас споглядають». Це дуже хороший поетичний образ, дуже гарна ікона нашого життя. Це вчить нас того, що життя не можна прожити на дуже низькому, поверхневому рівні, на рівні землі, підлоги. Необхідно вміти піднімати погляд догори, тому що в небі є полярна зірка і є зірки, комети, які нас провадять по життю. Притчі Бруно Ферреро – це вияв тієї радості, яка не є банальною. Це радість, яка є оптимізмом і в кінцевому результаті походить від християнської чесноти надії. Дуже часто під час періоду формації Бруно Ферреро готував невеличкі вистави, які були досить спонтанними, хвильку наперед обдуманими та обговореними.

– Чи вирізнявся Бруно Ферреро серед інших семінаристів?

– Безперечно. Він був дуже хорошим семінаристом, дуже успішним у навчанні.

Завдяки своїй простоті Бруно Ферреро ніколи не був тим, хто стає на п’єдестал, щоб на нього всі дивилися. Таких семінаристів було двоє: Бруно Ферреро і Франко Ґареллі. Вони завжди працювали в парі, а також коли треба було організувати якусь подію, підготуватися до приїзду гостей, поставити виставу, зробити щось, що вимагає творчості, це вони весь час робили вдвох. Тепер Бруно Ферреро – відомий письменник, педагог і катехит, а його товариш Франко Ґареллі викладає в університеті і також є дуже відомим в Італії педагогом.

– Відомий тепер автор притч у семінарійні роки був самітником чи душею
компанії?

– Ні, він ніколи не був самітником. Власне, якщо в його особистості є гарний аспект
духовності, то він і проявлявся в тому, що Бруно Ферреро завжди ділився своєю духовністю, ніколи не брав її всю для себе. І цю духовність ми переживали разом, він давав її на диспозицію групі.

– Чого особисто Ви навчилися від Бруно Ферреро, споглядаючи на те, якою він є
людиною, як він живе?

– Те, що мене вражає в Бруно Ферреро, це його спокій, його нестурбованість. У нього
така постава, що його нічого не може стурбувати. Він не є бурею, яка кидається. Немає жодних моментів чи непередбачуваних речей, котрі б змусили його втратити спокій або терпіння. І це те, чого вчить Бруно Ферреро: Господь нас оцінює по тому, як ми любимо, Господь нас судить по надзвичайних речах, по тому, що є більшим. Адже те, що ми мусимо робити з любові, ми і так робимо, тому що це – наш обов’язок. Але власне в тих речах, які виходять поза межі того, що ми маємо робити, проявляється найкраще. Цю рису можна побачити у Бруно Ферреро. Адже якщо постукати в його двері в той момент, коли він працює, то, увійшовши, на його обличчі ніколи не побачиш роздратування чи хвилювання через те, що ти його відволік. Він одразу приймає тебе з усмішкою і лагідністю так, ніби він на тебе чекав. У цьому і проявляється дитяча усмішка Бруно Ферреро.

– Семінарист, Бруно Ферреро завжди був спокійним і правильним? Чи все-таки можете пригадати якісь кумедні випадки, пов’язані з ним?

– Ні, не пригадую якихось таких ситуацій. Він завжди був спокійним у своїй радості і простоті. Він любив розповідати анекдоти. Часом таке траплялося, що анекдот міг бути дещо пікантним. Інколи це могло комусь не сподобатися. Але Бруно Ферреро був нормальним, без жодних моментів злоби чи хитрості. Загалом він висловлювався і поводився досить спокійно і рівно.

– Якщо описати особистість Бруно Ферреро у формі притчі, якою була б ця притча?

– Якби я описував Бруно Ферреро, то надав би йому образу сучасної копії святого Івана Боско. Був час, коли святий Іван Боско притягував увагу молоді за допомогою різних спортивних, циркових жонглерських трюків, а згодом, коли він став педагогом, то знаходив ліки для молодих душ. І власне Бруно Ферреро – це є він, отець Боско сьогодні.

І хочу побажати вам кілька слів наостанок: пам’ятайте і ви, що серце – це гірське озеро, яке має колір неба – блакитний, колір радості, щастя, казки. І це не теорія, а те, що можна втілити в життя.

 

Повна або часткова републікація тексту без письмової згоди редакції забороняється і вважається порушенням авторських прав.

Інші статті за темами

СЮЖЕТ

ПЕРСОНА

Бруно Ферреро

МІСЦЕ

← Натисни «Подобається», аби читати CREDO в Facebook

Якщо ви знайшли помилку, будь ласка, виділіть фрагмент тексту та натисніть Ctrl+Enter.

ПІДТРИМАЙТЕ CREDO
Шановні читачі, CREDO — некомерційна структура, що живе на пожертви добродіїв. Ми з вдячністю приймемо Вашу допомогу. Ваші гроші йдуть на оплату сервера, роботу веб-майстра та гонорари фахівців. Переказ через ПриватБанк: Пожертвування можна переказати за такими банківськими реквізитами:

5168 7427 0591 5506

Благодійний внесок ПРИЗНАЧЕННЯ ПЛАТЕЖУ: Добровільна пожертва на здійснення діяльності часопису CREDO.

Інші способи підтримати CREDO: (Натиснути на цей напис)

Щиро дякуємо читачам за жертовність усім, хто нас підтримує!
Підпишіться на розсилку
Кожного дня ми надсилатимемо вам листи з найважливішими та найцікавішими новинами.

Повідомити про помилку

Текст, який буде надіслано нашим редакторам: