Отець Микола Лучинський з парафії Христа Царя, що в Хмельницькому, до Рима на Ювілей молоді повіз цілий автобус — 50 чоловік.
Їхня дорога розпочалася з Мукачевого і повела до Падуї, де, як згадував о.Микола Бистрицький, різні паломницькі групи з України об’єдналися, щоб далі вже подорожувати й молитися спільно. CREDO надає слово подільському душпастирю молоді.
Головна думка священника
— Найбільше мене самого вразила Свята Меса на відкриття Ювілею, яку префект Дикастерію в справах євангелізації служив разом із відповідальними за свято єпископами. Сильні емоції, дуже багато людей хотіли туди потрапити. Я під час цієї Меси був з іншими священниками і бачив перед собою площу св.Петра, всю повну молодих людей, які співали, розмахували прапорами своїх країн. Дивлячись на це море молодості, я мав у собі одну думку, одне запитання: скільки з них стануть священниками, монахами?.. Скільки з них наважаться стати на шлях покликання, скільки захочуть віддати своє життя Господу Богу? Бо саме під час таких подій є не тільки багато адреналіну та емоцій — люди наочно бачать Вселенську Церкву, яка є сильною, потужною, великою і яка надихає. Коли ми перебуваємо по своїх парафіях — це можуть бути більші чи менші спільноти, в них не так видно цю потугу. А коли опиняєшся в самому центрі цих подій — це надихає. І я думав: якби хтось запропонував, щоб охочі виступили вперед, вийшли ті, хто бажає присвятити своє життя Богу в дар, — чи вийшли б молоді люди з України, щоби на весь світ сказати про своє бажання?
На цьому богослужінні було багато зустрічей з різними священниками, і доброю несподіванкою стала поява Папи. Було дуже приємно, що він хоче нас усіх побачити і виїхав на папамобілі, проїхався секторами на площі св.Петра. Папа проїхав досить близько біля нас — тому це перші найсильніші емоції. Можна було побачити усміхненого Папу, який радів, бачивши таку велику кількість молодих людей. На мою думку, це також запалило учасників Ювілею молоді.
«Молись спільно, а роби що хочеш»
— День на день не схожий, усе різне. Я бачу, що наша молодь ходить різними групами: сьогодні одна компанія, завтра інша, багато нових знайомств, багато відвідувань різних локацій по місту. А відвідуючи різні храми, вони здобувають відпусти, проходять Святими Дверима. Я ще з кількома учасниками нашої групи пройшов Святими Дверима ще в перший день перебування в Римі.
Ми відвідуємо Рим і нас захоплює краса його храмів, їхній вишуканий стиль. Це теж важливо — бачити, яка наша Церква красива, яка вона могутньо красива. Бачити, які храми будували люди, що жили своєю вірою.
Загалом кожен учасник паломництва має собі на щодень «власний маршрут», але є спільні пункти програми, такі як Служба Божа, молитви. Тут є римо-католицька і греко-католицька молодь; деякі пункти програми ми маємо спільні — такі, наприклад, як Божественна Літургія у візантійському обряді в соборі св.Софії (УГКЦ), або Свята Меса українською мовою в базиліці Санта-Марія Маджоре. А крім цих великих зібрань — ми ходимо Римом невеличкими групами, але з українськими прапорами, і так на вулицях міста ми повсюди свідчимо і нагадуємо про Україну.
Живемо ми в школах, ночуємо у спортзалах. Не всі мають можливість щоденного душу, але ніхто не нарікає. Учасники паломництва розуміють певні обмеження.
Спостереження душпастиря
— Хочу зазначити, що в перші дні всі радісно знайомилися, освоювалися з новим, шукали доїздів, транспорт, вивчали метро, автобусні маршрути — як можна дістатися тієї чи іншої базиліки. Це, на мій погляд, цікаво, бо показує мислення молодих людей та їхню відповідальність — щоб підказати одне одному, спрямувати різних людей, які трапляються по дорозі, бачити, як вони допомагають одне одному. Дуже приємно бачити, як ця молодь сама орієнтується, знаходить потрібне на мапах, яка вона самоорганізована — це справді класно!
Цікаво бачити, як поєднуються темпераменти народів різних країн, коли паломники ходять просто вулицями і співають. Наша молодь не дуже співає — ми пам’ятаємо, що в нас удома триває війна, тому з України багато паломників переживають ці дні в дусі покути, моляться, цілими собою показують, що нам болить, що ми страждаємо, що в нас ці рани незагоєні.
Також ми брали участь у дискусійних панелях на різні теми — що на нас чекає, як молодь бачить майбутнє через 5 років. Досить цікаво, що молодь говорить про єдність, про людей, про потенціал, про відбудову, про сильну українську державу. Були й інші теми, обговорення, на яких я почув, що українську молодь зараз цікавить і що їй болить, як їх насправді турбує Україна, українська мова і українська культура.
Очікування
Вважаю великою підтримкою для нашої молоді душпастирський супровід паломництв. Зокрема, те, що з нами є єпископ Віталій Кривицький. Для молоді присутність єпископа дуже важлива. Я чув відгуки про те, що молодь оцінює і аналізує душпастирський супровід, і цінує те, що їхні священники, молодіжні душпастирі, є з ними. Тут дуже видно, як важливо, щоби священник був із молоддю і підтримував їх, бо це принесе свої плоди. Вони шукають підтримки від нас, а ми шукаємо цієї сили та ентузіазму в них. Це дуже важливо, зокрема коли ми говоримо про майбутні покликання.
Програми тут різні: насамперед — духовна: Служби, молебні; є велика культурна програма, з відвідуванням різних історичних місць. І, звісно, є розважальна частина — чи морозива поїсти, чи просто відпочити, чи якийсь захід відвідати. Мені дуже подобається гармонійне поєднання цих моментів. Всі вони разом складаються в одну подорож, яка — я певен — є для молоді незабутньою можливістю бути в Церкві й бути Церквою, любити Церкву і служити Церкві.
Також я сподіваюся на чудовий час для молоді на Тор Вергата — там, де буде Свята Меса з Папою. Це буде надзвичайна подія, ми будемо спати просто неба — цікаве завершення паломництва. А воно, я думаю, стане чудовим ресурсом, щоби після нього молодь діяла у своїх парафіях.
Фото надав о.Микола Лучинський
фінансово.
Щиро дякуємо!
