Повернення з того світу

«З того світу ще ніхто не повертався», – іноді можна почути такі слова, якими заперечують існування потойбіччя. Хоч не повернення «з того світу» зовсім не означає, що його немає. Сам Господь говорив про бездну між двома світами, через яку неможливо перейти. До того ж слова «з того світу» вже є визнанням його існування.

І все ж таки з того світу поверталося багато. Правда, не в чудесний спосіб з могили, але в непояснимий для науки зі стану клінічної смерті, яка тривала не лише відпущених офіційною медициною критичних сім хвилин, після яких починаються незворотні процеси відмирання мозку, коли ніяка земна сила не в змозі повернути людину до життя, а навіть значно більше, аж до трьох діб (!) включно. На підтвердження цього варто згадати історію воскресіння Клавдії Устюжаниної з Барнаула, Тетяни Білоусової з Одеси та Глорії Поло з Колумбії. Звісно, вчені від медицини не спроможні науково пояснити феномени повернення до життя (тобто воскресіння) після повністю розкладених через невиліковну хворобу внутрішніх органів і великим процентом опіків не сумісних з життям. Тому про них мовчать. Але ж це неправильно. Ці непояснимі чудесні історії мали б бути найважливішою темою для широкого обговорення в усьому інформаційному просторі усіх ЗМІ. Вони багатьох укріпили б у спасенній вірі. Бо що на світі важливіше за питання життя після смерті?

А нині, у час небувалого науково-технічного прогресу і високих комп’ютерних технологій, без усякого сумніву можна ствердно сказати, що воно існує і навіть стало предметом наукових досліджень.

Так, ще в 70-х роках минулого століття відомі науковці: доктор медицини Елізабет Кублєр Росс з Англії та доктор філософії, психології та медицини Раймонд Муді з США, незалежно одне від одного, вивчали свідчення понад сотні випадків, коли хворі, визнані «клінічно померлими», повернулись до життя. Вчені, як закономірність, виявили, вражаючу подібність у кожному випадку аж до окремих деталей смерті. Так «померлі» свідчили про те, що чули, як лікарі вголос констатували їхню смерть і бачили своє мертве фізичне тіло збоку. Всі стверджували про цілковите зникнення всякого болю і страждань, відсутність страху і відчуття повного миру. Також всі рухалися з великою швидкістю крізь довгий темний тунель, в кінці якого було яскраве світло. Багатьом в його центрі відкривалося яскрава постать, від якої виходила така любов і душевна теплота, якої на землі не зустріти. Тому до неї дуже притягувало і повертатися з цього місця і стану не хотілося.

Та є чимало вражаючих феноменів повернення (відвідання) померлих навіть через кілька років після своєї смерті. Ось одна з багатьох таких подій, яка сталася кілька років тому в одному місті в Сербії.

На вулиці міста до монаха о. Павла підійшла одягнута вся в чорному пані і, вказавши адресу за якою проживає її син, попросила прийти і посповідати його, бо він у дуже важкому стані та й давно не сповідався. Священик погодився, але за багатьма різними важливими справами не мав часу того дня прийти до хворого. До того ж і адресу забув. Наступного дня ця ж пані знову на вулиці зустріла о. Павла і наполегливо просила його спішно йти до сина, пригадавши адресу, де він мешкає. Отець зразу ж і пішов. Пізніше він думав, чому не сказав їй: добре, йдемо разом до вашого сина, бо пані дорогою в натовпі десь загубилася. На дзвінок отця двері відчинилися. Перед ним стояв молодий, але з виду було видно, що дуже хворий чоловік.

– Вибачте, але ваша мама просила мене прийти до Вас і посповідати.

– Яка моя мама? – з обуренням запитав хворий. – Моя мама вже п’ять років, як померла. Про що ви говорите?

– Нічого не розумію. Одна пані назвалася вашою мамою, сказала, що ви дуже хворий, вказала адресу і дуже просила до вас прийти.

– Ну, якщо моя мама, то покажіть яка вона, – сказав хворий і вказав отцеві на різні фотографії, які були на столі та на стіні.

– Ось ця.

Зі страхом і здивуванням тремтячим голосом син запитав: «То ви, отче, з того світу?».

– Ні, не з того, а ще з цього…

– Добре. Тоді я завтра прийду у храм до вас на сповідь.

Довго тривала щира сповідь. Після усіх відправ о. Павло за певними обов’язками пішов у місто. На вулиці його знову зустріла та ж сама пані. Тепер вона була наполовину одягнута у біле. Вона щиро подякувала отцеві і з радістю сказала, що вже бачилася зі своїм сином. Потім, низько поклонившись, повернулася і пішла.

Ну чому так буває, коли необхідно добре все обдумати, з’ясувати, зважити, оцінити і зробити правильний висновок, – ми, ніби забуваємося, якби дар мислення у нас пропадає? А потім…

До вечора мучився о. Павло багатьма питаннями з цієї дивної історії. А наступного дня зразу ж після відправ направився до квартири хворого, щоби з’ясувати все до кінця.

Довго натискав на кнопку дзвінка священик, але двері ніхто не відчиняв. Врешті відчинились двері сусідів. Вони сказали, що їхній сусід кудись зранку ходив, а коли повернувся додому, то зразу ж помер. Його тіло зараз у морзі.

Аж тепер отцеві повністю відкрилися духовні очі і він зрозумів, що означали слова щасливої матері: «Я вже бачилася зі своїм сином».

До того ж вони розповіли отцеві все, в чому цей син слізно розкаювався. Сусіди говорили, що він вже давно зв’язався з поганими людьми і безконечно пиячив. Маму вигнав з дому. Вона жила у різних добрих людей. А коли померла, то її сина не було на похороні. Тільки пізніше хтось повідомив його про смерть матері.

Ця історія, як і багато інших подібних їй, відтуляє завісу великої тайни потойбіччя. Вона легко і повністю узгоджується з наукою Небесного Вчителя і Творця Спасителя світу – Ісуса Христа. Згідно неї – людина – не лише тіло, але й душа, яку неможливо вбити. Тобто, через смерть тіла, яке знову стає землею, з якої взяте, душа не перестає існувати. І хоч не можемо до кінця визначити її, але й не можемо заперечити, що, власне, вона є духовний субстракт-носій особистості нашого «Я». Незбагненно, непояснимо і, очевидно, непідсильно нам, через призму земних матеріальних законів, принципів і термінів описати позафізичне і позаматеріальне. Хіба визначення сучасних «науковців» від матеріалізму, що душа – це нетлінна мікроплазма (надтонке матеріальне утворення, жива енергія в надмалому об’ємі) комусь щось пояснює? Можливо хтось може визначити її хімічний склад, коли не існує визначення, що є матерія? Бо й це питання належить до віри.

Найважливіше те, що Творець нам відкрив про нас і без повного про те нашого розуміння. Ми створені для щасливого вічного життя. Тільки воно через смерть, загробне життя і воскресіння надає сенсу безцінній важливості нашої коротенької, як мить, земної мандрівки (Що є наших нехай і сто років життя перед мільйонами років? А перед вічністю?), як часу підготовки для осягнення її. І хоч не бачимо своєї душі, та живемо власне нею. Іноді в земному образі рідних померлих вона приходить і наяву, свідчить про своє існування і просить у нас за неї молитви.

Євангельський багач (з притчі про багача і Лазаря) вболівав за своїх рідних на землі. Отже, він усвідомлював всю небезпеку їхнього становища на землі і бажав їм спасіння. А ми, добре розуміючи науку Спасителя, що в Бога немає живих і мертвих, з любові до тих, хто відійшов від нас в інший світ, мусимо молитись за упокій їхніх душ.

Тож в день поминальної суботи молімося і просімо у Бога, щоб простив всім померлим їхні провини і дарував їм щасливе вічне життя.

Михайло Мельник, протоієрей с. Старі Кривотули Івано-Франківська обл.