«Собор не скасував латину, яка надалі залишається літургійною мовою Римської Церкви, а єдино лиш допустив національні мови задля духовного блага вірних», – зазначає отець-прелат Матеуш Матушевський.
– Чи не найбільш захоплюючою зміною в служінні Літургії була мова. Пам’ятаю, я тоді як міністрант пережив шок… А перший документ Собору був присвячений саме літургії!
– Дуже цінне зауваження. Справді, Конституція про святу літургію «Sacrosanctum concilium» була першим документом Собору. Отці Собору вважали, що на початку слід зайнятися тим, що найважливіше. Саме у перші тижні тривання Собору в західній пресі, особливо французькій, публіковано ущипливі коментарі: мовляв, у той час як будівля Церкви палає, єпископи радяться про те, які шпалери вибрати…
Під час однієї з останніх аудієнцій Папа Бенедикт XVI звернув увагу на цей факт, підкреслюючи, що так сталося невипадково; у житті Церкви літургія належить до найважливіших справ. Коли Собор забрався до труду наново описати, чим є Церква, то було вжито також і таке визначення: Церква є таїнством Бога у світі. Таїнство – це видимий знак, що вказує на невидиму дійсність. Гадаю, чимало непорозумінь та перекручень в описанні Церкви людьми, які до неї не належать, полягають у тому, що цю люди не бачать і не відчувають духовного виміру. А він же найважливіший.
– Що отцi Собору визнали знаками, які мають нам допомогти увійти в цей невидимий світ?
– Аби люди осягнули те, про що ми щойно говорили, такий знак має бути легким для читання, зрозумілим. Насамперед його треба бачити. Як може замислитися над символікою з’єднання шматочка консекрованої гостії з вином хтось, хто замість цього жесту бачить тільки спину священика? Про те, що саме цей жест означає, повідомляють слова, які супроводжують цю дію. Але що вони дадуть, якщо ми цих слів і не розуміємо й навіть не чуємо? Через це такі питання, як служення Літургії обличчям до люду і допущення в неї сучасних мов, стали пріоритетними на Соборі.
Як може замислитися над символікою з’єднання шматочка консекрованої гостії з вином хтось, хто замість цього жесту бачить тільки спину священика?
– Чи тільки помітність цих знаків, виконуваних служителем, лежить в основі зміни, яка полягає в тому, що після Собору священики служать Месу обличчям до вірних?
– Ключовим терміном соборної віднови римської літургії є слово «участь». Бо в літургії немає місця для глядачів; у ній немає нічого для перегляду і прослуховування, все є для переживання. Скільки разів ми стаємо при вівтарі, щоби служити Євхаристію, стільки чуємо запрошення: «Моліться, аби мою і вашу жертву прийняв Бог, Отець всемогутній». Ми покликані, аби взяти участь у тому, що відбувається. Через руки священика всі присутні складатимуть Жертву. Вся реформа – в цьому разі Ordo Missae – була здійснена таким чином, аби кожен учасник літургії брав у ній чинну участь, свідому, повну, побожну, плідну, досконалу, внутрішню і зовнішню, сповнений залучення. Отак сказано в соборній Конституції, в чому полягає участь вірних у Літургії.
– Кожна зміна приносить якісь втрати. Відмовившись від латини, ми обірвали нитку універсалізму. Католик, який їхав зі свого краю десь далеко і брав участь у літургії, служеній латиною, мав більше відчуття приналежності до єдиної Церкви.
– А хто вам сказав, що в пособорній літургії немає місця для латини? Собор не скасував латину, яка надалі залишається літургійною мовою Церкви, а тільки допустив національні мови заради духовного блага вірних. Він виразно сказав, що в літургії Церкви латина і григоріанський спів залишаються привілейованими.
– Чому ж ми так легко відійшли від латинської Меси і григоріанських хоралів?
– Бо занепала літургійна культура у наших парафіях і забракло людських ресурсів. Якщо на ранковій св.Месі звичайного дня присутні тільки три бабці, то попри найкращі бажання григоріанський Introit не вийде. Кращою вже буде пісенька з парафіяльного пісенника. Вочевидь підбір пісень теж залишає бажати кращого. Органісти нерідко забувають, що не все те, що годиться для паломницького шляху або сидіння при багатті, пасує під час Пресвятої Жертви.
Крім того, ми стали поверхові й легковажні. Десять років у підваршавських Зомбках раз на місяць була недільна Меса латиною. І регулярно доводилося вислуховувати нарікання, навіщо ми через стільки років після Собору мучимо душі латиною. Приходили й ті, хто дякував, однак їх було мало. Але ж не потрібно університетське знання латини, аби дати собі раду з латинською Месою! Хіба коли ми співаємо «Gloria in exelsis Deo», то не знаємо, про що там ідеться?
– Чи на літургійну реформу мав якийсь вплив екуменічний рух?
– Пособорна реформа літургії була здійснена не тільки внаслідок прагнення «повернутися до джерел», а й у кліматі відкритості Римської Церкви на інші Церкви та релігійні спільноти. Рим завжди з великою повагою дивився на Схід, пребагатий на ритуали, який береже літургійні форми з християнської давнини. То зі Сходу прийняла Римська Церква більшість свят літургійного року, багато молитов і знаків. Можливо, навіть найстарша римська Євхаристійна молитва, звана Каноном Іполита, бо її авторство приписується цьому римському пресвітерові, була ним привезена саме зі Сходу. Найсильнішим знаком відкритості Риму на багатство літургійної скарбниці Сходу було впровадження до месальної літургії Четвертої Євхаристійної молитви, базованої на літургії св.Василія Великого.
– А чи був якийсь вплив з боку спільнот Реформації?
– Як Схід пишається євхологійними багатствами, численністю молитовних текстів та співів і красою самого служіння, так пореформаційні церковні спільноти є служителями столу Слова Божого. Оскільки сама Реформація відбувалася під гаслом «sola Scriptura» і в ній постулювалося повернення до Святого Письма як до книги знаної та щодня «споживаної», то досвід протестантів у служінні літургії Слова заслуговує на увагу. Тому групи, які працювали над підготовкою Лекціонарію, завдяки якому стіл Слова був приготовлений для вірних якнайщедріше, надихалися лютеранською практикою зі скандинавських країн. Прошу відзначити, що одним із найбільших дарів пособорної реформи є саме Лекціонарій. Тепер учасник щоденної св.Меси отримує за два роки читань фактично всю Біблію.
– Ми з такою повагою говоримо про Схід. Я б додав такий аспект: у східних храмах не допускають дітей до вівтаря, а у нас ледь не дошколята-міністранти бубонять тексти Святого Письма.
– Дуже перепрошую, але ці ситуації не мають нічого спільного з пособорною реформою. Навіть на св.Месі для першопричасників біблійні читання дають батькам. Діти можуть виконувати співи між читаннями або виголошувати заклики Молитви вірних.
Також і щодо міністрантів. Незнання літургійних норм робить так, що не в одній парафії вони виконують дії, зарезервовані тільки для тих, хто вже має якісь свячення або служіння: наприклад, приготування патени і келиха на вівтарі.
– Здається, Собор надзвичайно сильно наголосив, що літургія є Пасхальною тайною.
– Богу подяка! Вся літургія Церкви – це служіння Пасхальної тайни, бо літургія – це зустріч учнів зі своїм Воскреслим Господом.
Вона відбувається у трьох циклах: добовому (щоденна Євхаристія, до якої провадять канонічні години Літургії годин), тижневому (з Євхаристією в неділю як щотижневою Пасхою) та річному (Пасхальне Тридення як вершина церковного року і «урочистість урочистостей»). Дуже гарно про це говорив папа Павло VI, на якому лежав важкий обов’язок чувати над впровадженням у життя рішень Собору.
У добовому циклі так переглянуто і спрощено канонічні години, аби вони відповідали сучасним умовам і ритмові життя, зберігали «істину» пори дня, на яку передбачені, і щоб відправлення Літургії годин рідною мовою приносило духовну користь тому, хто нею молиться. А сьогодні це може бути кожна людина, не лише священик.
У тижневому циклі очищено неділю, щоб вона виразніше сяяла великоднім світлом. І зрештою – що було найважливіше – повернуто правильне розуміння і служення Пасхального Тридення, з нагадуванням, що то не три важливі дні, які готують нас до Пасхи, а що це вже є Пасха. Бо ж Великдень є щорічним спомином відкуплення, тобто спомином Страстей (Велика П’ятниця), смерті (Велика Субота) і Воскресіння Христового (Велика Неділя, Великий день пасхи).
Якщо хтось пам’ятає – Пасхальна вігілія, найважливіша Меса року й головна Меса Господнього Воскресіння, раніше була служена суботнього ранку, найчастіше зі жменькою вірних, при бічному вівтарі, бо в головному стояла декорація гробу Господнього. Як хтось плаче за тими роками, то я дуже перепрошую, але геть не розумію таку людину. А може, та людина геть не розуміє, чим є християнська літургія?
“ Якщо хтось пам’ятає – Пасхальна вігілія, найважливіша Меса року й головна Меса Господнього Воскресіння, раніше була служена суботнього ранку, найчастіше зі жменькою вірних, при бічному вівтарі, бо в головному стояла декорація гробу Господнього. Як хтось плаче за тими роками, то я дуже перепрошую, але геть не розумію таку людину.
– А що не вдалося у проведенні літургійної реформи?
– Немає такого питання, про яке ми б могли сказати, що в нас нічого не вийшло. Зокрема тому, що пособорна реформа все ще триває. Ми можемо бути задоволені з виконаного і готові до подальшого вдосконалення. Тепер, коли маємо фактично всі книги пособорної літургії та стільки технічних можливостей (не той час, коли на Заході все було легко ксероване, а наші сестри передруковували тексти на машинках через копірку!), – маємо пам’ятати, що пріоритетом є виховання і літургійне душпастирство.
Я мрію про краще впорядкування сакрального простору. Наші неестетичні пресвітерії, вівтарі, заставлені чим завгодно, що більше нагадує бабусин сервант, аніж стіл Останньої Вечері; тендітні пюпітри замість солідного амвону – столу Слова Божого; брак місця головування і не згідна з духом літургії штучність (штучні квіти, свічки)… Літургійна освіта і досвід літургії у добре організованому згромадженні мають принести плід ще більшого відчуття, що літургія є дією якнайсвятішою, і її належить правити з найвищою пошаною.
Від редакції:
Отець Матеуш Матушевський – доктор літургіки. Викладач теології літургіки та екуменізму у Вищій духовній семінарії Варшавсько-Празької дієцезії. Радник Комісії з питань Божого культу і дисципліни таїнств цієї дієцезії. Голова Літургійної комісії єпископату Польщі з питань паломництва Бенедикта XVI до Польщі 2006 р.
Гжегож Поляк, КАІ
фінансово.
Щиро дякуємо!
