Існує шерег внутрішніх налаштувань, які буває варто усвідомити в собі, щоби дієво з ними боротися.
Міф 1. «Прощення того, хто мене образив, підкреслю мою слабкість. Ені хочеться бути сильнішим і вищим. Я правий і не зобов’язаний піддаватися».
Істина ж полягає в тому, що ви перебуваєте в полоні власної гордості, яка заважає вашому духовному зростанню.
Міф 2. «Простити означає втратити контроль. Мені б не хотілося втратити контроль, а навпаки, хочеться продовжити маніпулювати оточуючими, користуючись тим, що вони – мої боржники».
Істина ж полягає в тому, що насправді ви нікого й нічого не контролюєте, а навпаки, самі перебуваєте в полоні свого болю та образи.
Міф 3. «Простити означає погодитися бути ще раз ображеним».
Істина ж полягає в тому, що незалежно від ваших рішень і дій вас усе одно хтось колись знову образить. Питання лише в тому, як правильно реагувати на завданий біль, щоб не жити в полоні страху та думки інших.
Міф 4. «Проблема зникне сама по собі, якщо не звертати на неї уваги».
Насправді ж проблема нікуди не дінеться, вона тільки буде на якийсь час прихована, але певної миті все випливе нагору. І буде друге гірше першого.
Міф 5. «Помста: кривдник мусить заплатити за свої дії. Він повинен бути покараний. Я маю право вчинити суд над ним».
Ви – не Бог, щоби судити інших. Гра в Бога до добра не доведе. Воздаяння належить одному тільки Всевишньому.
Міф 6. «Неспроможність зрозуміти любов і прощення Бога стосовно себе самого».
Як ви можете дати іншим те, чим самі не володієте? Спершу вам потрібно примиритися з Богом, діставши прощення власних гріхів через жертву Ісуса Христа.
Міф 7. «Неспроможність простити самого себе».
Аби прощати інших, спершу треба пробачити собі. Ми можемо любити ближнього лише до тієї межі, до якої любимо самих себе.
Міф 8. «Це повністю несправедливо! Схоже, що я повинен потурати чиїмось гріхам».
Насправді ж усе, що вам потрібно зробити, – це визнати, що Ісус Христос заплатив сповна за борг і гріх вашого кривдника.
Міф 9. «Я чекаю, коли кривдник перший підійде до мене».
Таке трапляться украй рідко.
Міф 10. «Кривдник геть не розкаються у скоєному».
Слід узяти до уваги те, що він у цьому може не розкаятися ніколи. Прощення потребуєте насамперед ви самі. Тому не варто це відкладати. Що швидше ви його пробачите, тим краще буде вам самому.
Міф 11. «Якщо я зважуся простити, то буду лицеміром, тому що я не відчуваю в собі ніякої любові та прощення щодо свого кривдника».
Істина полягає в тому, що ви будете лицеміром, якщо відмовитеся простити кривдника. Ваша істинна сутність у Христа – це любов, довготерпіння і прощення.
Міф 12. «Вичікування на зручний момент і сприятливе налаштування почуттів».
Цей зручний момент ніколи не настане. А почуття прощення саме по собі ніколи не прийде, тому що прощення – це усвідомлене рішення, а не почуття.
Міф 13. «На прощення потрібно багато часу. В мене стільки немає».
Навпаки, ви не можете собі дозволити не простити кривдника. Адже ніхто не страждає і не мучиться через непрощення більше від вас самого.
Міф 14. «Боязнь оголити свої ніжні почуття».
Богові прекрасно відомо, як акуратно й ніжно слід поводитися з вашими болючими емоціями. Ви не помрете і не збожеволієте, якщо відкриєте свої почуття ще раз.
Міф 15. «Неспроможність забути образу: я готовий простити, але не знаю, чи зможу забути біль, якого мені завдали».
Тільки Бог може простити й забути. Ви – не Бог, і Господь не вимагає, щоб ви забули про образу чи кривдника. Простити не означає забути (і навпаки). Простити означає відмовитися мстити. А пам’ять про пережитий біль допоможе вам у майбутньому не завдавати аналогічного болю ближньому.
фінансово.
Щиро дякуємо!
