Чоловіче питання

Один монах, згадуючи своє дитинство, розповідав про специфічне ставлення до Церкви. На  Месу йшла ціла сім’я, однак у самому храмі нікому не вдавалося знайти батька поглядом. Він ще був помітний, коли йшли на молитву, а він зупинявся побалакати з приятелями, а потім зникав з очей, і сім’я зустрічала його вже після Меси, коли батько чекав на них у дверях храму. Коли цей монах років у 12 почав розпитувати матір, куди ж то зникає їхній тато, вона відповіла, що батько не бере участі у Месі – замість цього він іде з друзями до генделика…

Відтоді у свідомості хлопчика зробилося переконання, що Церква – справа жінок і дітей. І він уже не міг дочекатися миті, коли доросте до віку, який дозволятиме йому піти разом із татом та іншими «справжніми мужчинами» до шинку, а не до храму, на пиво, а не на молитву, побалакати, а не на проповідь. І щойно він цього віку досяг, як тут-таки перестав ходити до церкви.

Комусь видасться, що історія ця сумна, однак вона вельми повчальна. Батьки, які відправляють дітей до церкви, але самі туди не йдуть, роблять їм (і спільноті віруючих також) ведмежу послугу. Це по-перше. А по-друге, батько завжди є прикладом дітям для наслідування – також і в релігійних питаннях. Особливо для хлопчиків. І, як видно з наведеного вище прикладу, перехідний та підлітковий вік тут є ключовим.

Мужчина в Церкві

Коли постає питання про місце чоловіка в Церкві, насамперед слід сказати чергову банальність: місце для чоловіка в Церкві є. Бог його передбачив і підготував. Якщо розглянути поведінкові особливості чоловіка, того, як він діє, то можна відзначити чотири головні способи участі чоловіка у житті Церкви. Описати  їх можна через класичний біблійний текст про сотворення світу. В Книзі Буття ми знаходимо описання таких галузей діяльності чоловіка:

– Переображувати світ (тип ремісника): Бут 2,15.

«Узяв Господь Бог чоловіка й осадив його в Едемському саді – порати й доглядати його».

Бог запрагнув, аби чоловік доглядав сад, хазяював у ньому. В Біблії слово «сад» означає прекрасне і найбільш омріяне місце, благословенне у безпосередньому розумінні. Таким є робоче місце чоловіка, благословенний Богом спосіб збереження світу.

– Іменувати реальність (тип ученого): Бут 2,19.

«І сотворив Господь Бог з землі всіляких польових звірів і всіляких птахів піднебесних і привів їх до чоловіка побачити, як він назве їх; як саме чоловік назве кожне живе сотворіння, щоб воно так і звалось».

Бог приводить до чоловіка всіх тварин, аби дізнатися, яке ім’я він надасть кожній з них. Хіба Бог не знав, що то за створіння? Прекрасно знав, але, тим не менше, Він зробив пізнання світу місцем для чоловіка. Мужчині випала головна роль у цьому процесі – дослідження та іменування: адже, називаючи речі, ми їх упорядковуємо.

– Відкривати жіночу красу (тип художника): Бут 2,23.

«І промовив Адам: Оце тепер вона кість від костей моїх, і тіло від тіла мого. Вона чоловіковою буде зватися, бо взята вона з чоловіка».

Поруч із жінкою (як говориться у цьому уривку) чоловік відпочиває, захоплюється і співає. Це чудесні вказівки для сексуальної енергії, що спить у чоловічому тілі. Прийняття жінки пом’якшує його «жорсткість» (він втрачає ребро) і пиху (він уже не самодостатній). Усвідомлення інакшості народжує в його житті нову мелодію і пробуджує уяву: немає у творчості рівних закоханим!

– Творити єдність (тип господаря): Бут 2,24.

«Потім залишить чоловік батька свого і матір свою, і приліпиться до жінки своєї, і будуть двоє одним тілом».

Чоловік з’єднується зі своєю жінкою. Сполучає себе – тобто допасовується до неї. Бере на себе відповідальність за їхній союз. Визначає його правила і межі. Полишає батьківський дім, аби зводити свій власний. Приймає рішення про створення нового світу, кращого, ніж попередній. Він поєднується з жінкою в єдине тіло – подружжя. Більше немає місця ні для словесного, ані для життєвого розмежування. Це людина дії, він будує нову домашню Церкву. Так народжується життя.

Що ще можна сказати?

До п.1. Труд – це не прокляття, а можливість творити і використовувати. Людський труд звертає нас до найвищого Працедавця, який дав вихід великому потокові творчої енергії. Заради Нього варто трудитися. Хто має такого Шефа, тому можна заспокоїтися щодо кар’єри.

До п.2. Відкриття духовної реальності, її дослідження та впорядкування шляхом найменування процесів і правил у Церкві вимагає чоловіків, не розчавлених тягарем гріха. Найкраще за все впорядковувати реальність молитвою: це сила, озброєна двосічним мечем Духа, яка відсікає фальш від істини і відділяє добро від зла.

До п.3. Через шлюб, сприйнятий як завіт, Бог пояснює нам, у чому сенс дару сексуальності, а також запрошує більш інтенсивно і радісно його використовувати. Захоплення чоловіка жінкою, її внутрішнім багатством та зовнішньою красою вимагає турботи й уваги. І це оплачується, бо відкриває перед здивованим чоловіком величезні можливості.

До п.4. Співпраця з жінкою у творенні єдності вписана у природу чоловіка на кожному рівні. Чоловікові немає потреби суперничати в Церкві: ще стільки всього не зроблено і до стількох речей ще не дійшли руки, що упродовж кількох поколінь ми будемо шалено потребувати компетентних ентузіастів спільноти. Невипадково Ісус говорить про єдність саме у присутності чоловіків (пор. Йн 17).

Дієве батьківство

Нарешті, слід зробити й таке важливе зауваження. Говорячи про те, як чоловік діє, ми геть забули про головне питання: хто він. Поза будь-якими сумнівами, саме тут доречне це слово – батько. Батківство – основоположний, фундаментальний елемент усіх чотирьох перелічених галузей та дій, воно зводить їх воєдино і наділяє сенсом. Кожний мужчина – це завжди батько: більше чи менше відповідальний, який більше чи менше реалізувався, але завжди й тільки батько.

Залишається відкритим питання, як скеровувати чоловіків, як підштовхувати їх до дії. Це широке питання, яке вимагає окремої та вдумливої розмови, адже чимало форм поведінки та реагування, які нас дратують чи обурюють, народжуються в чоловікові через незнання себе самого, того, що він покликаний до глибоких стосунків із Богом, ближніми, самим собою та світом.

Хоча одну пораду можна дати. Може, замість того, щоби підганяти його в бік більшої зрілості та прийняття чергових ролей, ми просто дозволимо йому заново відкрити себе й те місце, де його немає, але за яким він тужить до сліз?

о.Артур Сепело, Посланец св.Биргитты