Зречення Бенедикта XVI викликало серед католиків та християн інших конфесій шквал різних думок та емоцій. Люди заговорили про чорношкірого Папу, середньовічні пророцтва і кінець світу. Деякі церковні ієрархи з цього приводу зауважили, що вірним варто стерегтися «зайвого» есхатологізму, адже, згідно зі словами Господа, ніхто не знає ні дня, ні хвилини, коли цьому гріховному світу настане кінець, і Творець кожному воздасть згідно з його заслугами.
Щодо кінця світу, то, на мою думку, зростання апокаліптичних настроїв – це дуже добре. Перші християни, яких ми звикли вважати певним ідеалом, – це християни, котрі жили у просторі щонайшвидшого Другого Пришестя. Згодом, у зв’язку з легалізацією християнства і виникненням християнських держав, Церква значною мірою «заземлилася» у простір Історії, одначе середньовічна людина не втратила есхатологічний ракурс світовідчуття і світобачення – шпилі готичних соборів указували їй на те, що ми на цій землі лишень подорожуючі, покликані повернутися до Небесної Батьківщині. Ситуація змінилася у Новому часі – в епоху секуляризації та панування релігії «Прогресу». Уся історія нових та найновіших часів – це процес поступового забуття про марність земного існування у порівнянні з життям вічним.
З огляду на щойно сказане можна ствердити, що зростання апокаліптичних настроїв – це шлях до відродження християнської віри і культури. Одначе йдеться про правдивий есхатологізм, а не його профанацію. Сучасна людина-споживач – це, у більшості випадків, під’єднаний до джерел інформації вампір, котрий існує, живлячись правдивими та вигаданими «сенсаціями». Позавчора цей вампір обурювався долею Оксани Макар, вчора – перипетіями довкола «Караванського Стрілка», сьогодні він міркує про кінець світу, а завтра йому стане цікаво, чи сформували, нарешті, новий склад гурту «ВІА Гра». Правдивий есхатологізм варто шукати поза ментальністю суспільства спектаклю, телесеріалів та набридливих рекламних роликів…
Простір такого есхатологізму невід’ємний від зростання духовності, в т.ч. через відновлення і поглиблення релігійної практики. Перед тим, як говорити про кінець світу, варто піти на сповідь, покаятися у скоєних гріхах і намагатися не чинити нових. Серед гріхів же варто згадати про один досить своєрідний гріх проти віри. «Якщо наступним Папою стане негр, я перестану бути католиком», – таку фразу мені доводилося чути ще до зречення Папи Бенедикта. На моє глибоке переконання, думання у такому руслі є безперечним гріхом, і кожен український католик, яким би полум’яним націоналістом він не був, не має права так думати. Зрештою, подібна думка суперечить не лише християнству, але й ідеології українського націоналізму.
Поділ людства на раси та етноси є проявом Божого задуму. З одного боку, незалежно від раси, кожна людська особа створена на образ і подобу Божу, наділена душею і можливістю спасіння. З іншого боку, нівеляція расового чинника в ім’я абстрактної «загальнолюдини» є своєрідним маніхейством так само, як маніхейством є заперечення статевої ідентичності в ім’я якогось химерного «гендеру». Заперечення будь-якої органічної людської ідентичності – це гріх проти Творця, з волі Якого люди існують як представники конкретних рас, етносів та статей.
Отож, хибним є як блеяння дегенератів-ліберастів, так і «радикалізм» тих, хто, виходячи із правильних позицій, скочується до рівня зоологічного расизму, котрий не визнає за кольоровими расами людської сутності або ж говорить про «повноцінні» та «неповноцінні» раси. Захист власної Вітчизни чи всієї Європи від мігрантів може бути добрим і побожним, позаяк це захист землі, котру Господь своїм Провидінням дарував конкретним народам. Водночас расистська маячня є гріховною. Цей гріх посилюється, якщо хибні расові стереотипи починають значити більше, ніж синівська відданість Матері-Церкві.
Варто пам’ятати, що Католицька Церква засуджувала расизм від самих початків виникнення цієї проблеми. Опісля Великих географічних відкриттів вона суворо засуджувала работоргівлю. Отці-єзуїти навіть очолили збройний опір індіанських племен гуарані європейським загарбникам-работоргівцям, котрі в гонитві за наживою втратили власну християнську гідність. Цікаво, що в Латинській Америці, котра стала об’єктом колонізації католицьких Іспанії та Португалії, автохтонне населення не піддалося такому винищенню, якому воно піддалося у Північній Америці, колонізованій англосаксами-протестантами.
Припускаючи ймовірність обрання чорношкірого Папи, потрібно мати на увазі, що біла раса сьогодні значною мірою відвернулася від Господа так само, як колись від Нього відвернулися юдеї. Водночас християни Африки та Азії мають палку, живу віру, котру вони відстоюють, проливаючи море мученицької крові. З огляду на це, обрання Папи, що буде представником якогось неєвропейського народу, можна вважати цілком справедливим явищем.
Якщо наступним Папою дійсно буде чорношкірий, це аж ніяк не заважатиме європейським націоналістам-католикам боротися за збереження власної національної та расової ідентичності. Потрібно лиш мислити у рамках правильних категорій – категорій Закону Божого та інтересів власної нації. Нищення створених Господом Богом народів – це зло, і проти цього зла християни не просто можуть, але й зобов’язані боротися усіма доступними і морально оправданими методами.
Єдине, чого варто боятися, – це обрання Папи, котрий поведе Церкву ліберальним шляхом розвитку. Хотілось би, щоб наступник Бенедикта XVI був консерватором чи навіть консервативним революціонером. Одначе існує можливість обрання Папи, курс якого буде діаметрально протилежним до курсу Бенедикта. Зрештою, навіть цей варіант не є катастрофічним. Історія знає дуже аморальних Пап, проте ніхто з них ex cathedra не проголосив жодного єретичного слова. Так само історія знає випадки, коли високоморальні і, фактично, святі Римські Понтифіки у площині церковної політики чинили багато помилок, одначе Церква від цього не припинила свого існування. Церква Воююча буде присутньою на цій грішній землі до кінця віків, щоб опісля воз’єднатися із Церквою Торжествуючою. Отож, єдине чого варто боятися по-справжньому, – це гріх…
Ігор Загребельний, zahrebelnyj.blogspot.com
фінансово.
Щиро дякуємо!
