Церковному піару в Україні потрібен «автомат Калашникова»

Про те, чому українське телебачення настільки непрофесійно висвітлювало відставку Папи, чи потребує Церква піару, а Ісус – промоції як у кока-коли, та що є «автоматом Калашникова» для зв’язків із громадськістю Церков та релігійних організацій – говорили в суботу, 16 лютого, в Інституті релігійних наук св. Томи Аквінського під час круглого столу-дискусії «Чи допоможе Церкві піар?»

У рамках заходу відбулася презентація книжки «Церква і медіа. Сім кроків до порозуміння».

У дискусії взяли участь: Тарас Антошевський, директор Релігійно-інформаційної Служби України, о.Войцех Сурувка, директор Інституту релігійних наук св. Томи Аквінського, Юрій Чорноморець, доктор філософських наук, сучасний український богослов і філософ, публіцист, о.Микола Мишовський, головний редактор католицького суспільно-релігійного часопису CREDO, Дмитро Крикун, медіаексперт. Модерував дискусію Отар Довженко – журналіст, медіакритик, викладач Українського католицького університету.

Аби поговорити про те, яким чином найкраще представляти Церкву зовнішньому світові, як працювати з журналістами, як налагодити внутрішню комунікацію в Церкві та яким має бути «церковний піар», прийшли журналісти, священики, фахівці зі зв’язків із громадськістю, семінаристи, студенти, богослови, аналітики, працівники релігійних організацій. Загалом у дискусії взяли участь понад 70 осіб.

«Не існує піару церковного, процерковного чи антицерковного. Піар – професійна розповідь про реальну роботу», – наголосив на початку дискусії медіаексперт Дмитро Крикун. Він також закликав представників Церков не звинувачувати медіа в антирелігійній діяльності за будь-якої нагоди, тому що журналісти рідко виконують замовлення, просто зараз такі тенденції: «Великі медіа завжди спрощують та перебільшують. Про Папу Римського запрошують розповідати Дмитра Корчинського, а про свинячий грип – Інну Богословську. Для великих аудиторій це завжди працює саме так», – сказав він. Проте є й добрі для Церкви новини у сучасних тенденціях, якими потрібно користуватися: «Зараз якісна комунікація стає дуже людською, дуже особистою, дуже живою. Інституції не працюють, ідеологія помирає, людина стає не носієм комунікації, а її сутністю. А церковна комунікація – це розповідь про людину, розповідь людини», – сказав медіаексперт.

Отець Микола Мишовський, головний редактор CREDO, зазначив, що часто священики самі не хочуть провадити діалог зі світом. «У тому, що Церква не бачить потреби піару, є таке переконання: кому треба – той  знайде, а кому не треба – той хай вибачає. Можливо, ми надто сильно віримо, що наш продукт (Євангеліє) працюватиме сам по собі, і що нам до цього не потрібно докладати жодних зусиль», – сказав священик і одразу ж додав, що така позиція суперечить словам Христа, який казав іти і проповідувати. Також о.Микола процитував слова попереднього префекта Папської ради у справах суспільних комунікацій кардинала Джона-Патрика Фоллі, який казав, що Ісуса потрібно «продавати», як кока-колу.

Необов’язково кожен священик має бігти на телебачення, вважає о.Микола, але кожен повинен подбати хоч би про те, аби біля його парафії висіла дошка оголошень із розкладом богослужінь. Щоб священики краще вміли комунікувати з громадськістю, у семінаріях обов’язково потрібно запровадити уроки медіазнавства, і досвід сусідньої Польщі, де семінаристи проходять курси медіаосвіти з початку 1990-х років, показує корисність цієї практики, переконаний о. Микола Мишовський.

Ректор Інституту релігійних наук св. Томи Аквінського о.Войцех Сурувка вважає, що нечесно ставити питання таким чином: «Чи потрібен Церкві піар?», бо всі знають, що потрібен, адже це просто інструмент. Питання в іншому: як ним користуватися? Але ще важливіше, на думку о. Войцеха: «Чому Церква входить у контакт із медіа?». «Для цього існує чотири причини, – сказав священик. – Перша – це інформація: Церква повинна дати інформацію і вірним, і всьому суспільству. Друга причина – це комунікація: увійти через ЗМІ у діалог із суспільством та членами Церкви. Третя причина – це євангелізація. І остання – формування людини», – сказав о. Войцех. Священик-домініканець наголосив, що не можна плутати формацію з інформацією, а євангелізацію з піаром. «Я не погоджуюся зі словами кардинала Фоллі і вважаю, що Ісуса не можна продавати, як кока-колу. Краще я б не чув таких слів із вуст архиєпископа», – сказав він. Головна місія Церкви – це спасіння, наголосив ректор Інституту релігійних наук.

Директор Релігійно-інформаційної служби України Тарас Антошевський пояснив, чому церковним прес-службам і священикам потрібно вчитися спілкуватися з журналістами. «Не раз журналіст, який хоче написати про Церкву, не знає, до кого потрібно підійти, як правильно звернутися до священика, а священики не роблять жодних кроків назустріч медіа». Посібник, виданий РІСУ, – «Церква і медіа. Сім кроків до порозуміння» – має допомогти налагодити професійну роботу церковних прес-служб, переконаний Тарас Антошевський.

«Це просто класний підручник із журналістики, – каже про книжку «Церква і медіа» Юрій Чорноморець, доктор філософських наук, сучасний український богослов і філософ. – Також це добрий підручник із церковних медіа, із взаємодії Церкви із суспільством, зі світськими ЗМІ. Тут професійно розказано все, що людині потрібно знати, без жодних зайвих роздумувань чи складних слів. Ця книжка як матриця. Її потрібно тільки взяти і наповнювати конкретикою. Я тримав у руках такі само досконалі речі – це, наприклад, автомат Калашникова. У нього найменше деталей з усіх автоматів, але він ніколи не відмовляє і працює бездоганно, хоч у воду його кинь, хоч піском обсип. Ця книжка зроблена так само, як автомат Калашникова: дуже проста і дієва».

Нагадаємо, цього року Релігійно-інформаційна Служба України (РІСУ) видала книжку «Церква і медіа: сім кроків до порозуміння», яка буде корисною для церковнослужителів, церковних прес-служб та журналістів, які пишуть про релігію. Це практичний посібник з основ комунікацій та зв’язків із громадськістю.

У семи розділах автори аналізують образ Церкви в медіа, розповідають про особливості роботи церковних прес-служб та про співпрацю з журналістами, а також дають відповіді на те, як прес-службам реагувати на кризи. Автори поєднали теорію комунікацій та контекст діяльності Церков в Україні. Робота над книжкою розпочалася 2008 року з серії тренінгів та майстер-класів для прес-служб різних конфесій та студентів навчальних закладів.

Варто зазначити, що значна частина книжки написана на підставі документів Католицької Церкви про засоби соціальної комунікації. Проте ці документи актуальні також і для інших християнських конфесій. Вони можуть їх застосовувати у своїй діяльності.

Автори книги: Світлана Бабинська, піар-менеджер часопису «Кана»; Юлія Завадська, заступник головного редактора часопису CREDO; Мар’яна Карапінка, заступник директора РІСУ з питань розвитку та Олена Кулигіна, координатор тренінгових програм РІСУ.