«Це постать, яка уособлює ідеал українця–християнина»

Сьогодні Любомир Гузар святкує своє 80-річчя. «Доторкнутись» до живої легенди «УМ» допомогли ті, хто добре знає Блаженнiйшого

Кардинал Любомир Гузар — один із найвидатніших наших сучасників. Він не лише відродив Українську Греко–Католицьку Церкву з підпілля, а й сформував напрям її розвитку. Сьогодні Блаженнiйший Любомир святкує своє 80–річчя. З цієї нагоди «Україна молода» спробувала «доторкнутися» до живої легенди завдяки людям, які добре знають кардинала.

«Він уміє здивувати своєю мудрістю»

Отець Орест Дмитро Вільчинський,

керівник інформаційного проекту «Католицький оглядач»:

— Для мене особисто Блаженнiйший Любомир — це, в першу чергу, Велика Людина, моральний авторитет не тільки для українських греко–католиків, а й для цілого українського суспільства. З іншого боку, Блаженнiйший Любомир, без будь–якого сумніву, непересічна особистість, яка відважилась на історичний крок — повернення осідку глави УГКЦ до Києва.

Іншим, як на мене особисто, історично значимим фактом був Акт примирення українського і польського народів, що його ініціювали та провели кардинали Йозеф Ґлємп та Любомир Гузар у 2009 році у Львові. Також Блаженнiйший Любомир неодноразово простягав руку примирення у напрямку наших православних братів, але, на жаль, його рука так і залишилася у повітрі. Блаженнiйший Любомир — це великий примиритель, благовісник миру і прощення. Якщо я не помиляюсь, однією з його улюблених фраз до інших народів та інших конфесій була «прощаємо і просимо про прощення».

І, можливо, чи не найбільшим уроком, який він дав українському суспільству, була його відставка як глави УГКЦ. Тут слід зазначити, що, за старим звичаєм у католицькій церкві, функція глави помісної церкви, якою є УГКЦ, є пожиттєвою. Добровільне зречення влади — це направду героїчний вчинок. Зречення влади християнським єрархом є виразом його святості, його усвідомлення того, що влада в Церкві — це, в першу чергу, служіння іншим, це особиста жертва, сповнена надлюдської довіри до Христа, який Духом Своїм провадить Церкву, це усвідомлення відповідальності за долю довіреного стада. Мої зустрічі з Блаженнiйшим і до його відставки, і після були приватного характеру. Я як священик потребував поради мудрого і досвідченого пастиря. Відверто кажучи, щоразу він вміє здивувати своєю мудрістю, второпністю, ерудицією, правдивою християнською любов’ю як до вірного народу Божого, так і до ворогів. Сама особа Блаженнiйшого Любомира випромінює святість.

«Мене він називав «доньця»

Ірина Голота,

секретар Блаженнiйшого з 2001 по 2005 рік:

— Блаженнiйший Любомир як керівник був добрим, толерантним і вимогливим. Він і сам був дуже працьовитим і не гаяв ні хвилини свого робочого часу. Зранку о дев’ятій, після ранкової молитви, вже був на роботі й напружено працював до дев’ятнадцятої. А після того він відвідував різні культурні події, на які його запрошували. І хоча Блаженнiйший уже не вважав це роботою, насправді там часто до нього підходили люди, і вирішення справ продовжувалося. До слова, кожна іноземна делегація, яка приїздила до Львова, у своєму розкладі мала відвідини Блаженнiйшого.

За весь час моєї роботи Блаженнiйший жодного разу не підвищив голосу. Інколи навіть важко було вчитися на своїх помилках, бо він ніколи на них прямо не вказував. Якщо і робив якісь зауваження, то дуже делікатно. Коли мені хотілося на щось поскаржитися, щойно бачила Блаженнiйшого і він промовляв перші слова, весь негатив зникав моментально. Він вмів так заспокоїти, що навіть бажання починати про щось погане не виникало. Крім того, він завжди по–батьківськи ставився до всіх нас. Мене він називав «доньця», я ж прийшла до нього працювати у досить молодому віці, мені було 24. Але часом йому було незручно і він додавав: «Хоч я коло вашої колиски і не стояв, але дозволю собі вас так називати».

«Він уміє йти на компроміс»

Отець Богдан Прах,

проректор Українського католицького університету, працював з Любомиром Гузаром iз 1997 по 2004 рік:

— Я познайомився з Любомиром Гузаром задовго до того, як він став Блаженнiйшим. Це було ще в Америці в 1988 році. Ми обидва тоді там працювали. Вперше ми особисто познайомилися на зустрічі стенфордської єпархії. Звідти ми поїхали до «сузівки». Це українська оселя в Америці, де зустрічаються українці з усього світу. Там ми провели два дні, слухали українську музику і займалися спортом. Тоді Блаженнiйший ще був у досить хорошій спортивній формі. Він, до речі, дуже любив волейбол і плавання. ­

І хоча я був уже начуваний про нього, саме в той час я побачив у ньому дуже духовну постать. Він часто виступав на різні теми, і кожна з його промов знаходила відозву в наших серцях. Його особистість вражала всіх.

— Блаженнiйший мав досить напружени й робочий день. Крім того, дотримувався посту. Як йому вдавалося так багато працювати?

— Працював він і справді дуже багато. Часто траплялись такі випадки, коли я був ректором духовної семінарії, що він телефонував мені десь о дев’ятій вечора та казав: «Приїдьте до мене, бо маємо дещо до обговорення». Ми працювали до третьої ночі, а вже вранці обидва були на роботі. Я допомагав Блаженнiйшому формувати адміністративну структуру, здавалося, що роботи було непочатий край. Я був iз Блаженнiйшим аж до того часу, поки він не переїхав до Києва. Він уміє йти на компроміс, у різних дискусіях нам завжди вдавалося дійти спільної думки. Я ніколи не думав, що можна так легко, без внутрішнього напруження, з кимось працювати. І це при тому, що я працював з єпископами і в Америці, і в Римі, і в Польщі. Я щасливий, що вирішив свого часу приїхати в Україну, адже мав тут підтримку, розуміння та духовну наснагу.

— А як щодо відпочинку?

— Блаженнiйший дуже любить приємне товариство. У 1998 році я заснував фонд ім. Митрополита Андрея Шептицького, за порадою Блаженнiйшого. Одним із завдань цього фонду було організувати нашу, в більшості львівську, інтелігенцію при Блаженнiйшому. Щочетверга ми запрошували медиків, митців, журналістів, політиків, науковців на розмову. Кожного разу відбувалась дискусія на актуальні, злободенні для них теми. Організовувати такі зустрічі мені допомагав Андрій Садовий, який тоді ще не був мером Львова, але досконало знав місцеву інтелігенцію. Ось у таких розмовах Блаженнiйший відпочивав.

Окрім того, він дуже багато часу проводив зі студентами. Блаженнiйший довго був сповідником та виховником у семінарії.

— Блаженнiйший провадив і наукову роботу. Над чим він найбільше працював?

— Він займався вивченням діяльності митрополита Андрея Шептицького. Взагалі митрополит є для нас усіх і для Блаженнiйшого передовсім ідеалом служіння. Блаженнiйший Любомир Гузар вихований на ідеалах митрополита. Він довгі роки перебував у Римі разом iз Блаженнiйшим Йосипом Сліпим. І свою роботу вони вважали продовженням починань митрополита Шептицького.

— Блаженнiйший знає кілька мов. Які саме?

— Він ідеально розмовляє польською, німецькою, англійською та італійською. Крім того, йому відома латина, грецька та трохи іспанська. Особливо мені сподобалась його проповідь польською мовою на зустрічі наших президентів. Він говорив такою красивою, соковитою польською, що це здивувало навіть поляків.

“ Коли Блаженнiйшого запитали, щоб порадив нашим олігархам, він відповів: «Нехай частіше ходять на цвинтар».

— До речі, щодо виступів. Можете згадати якісь пам’ятні слова?

— Таких дуже і дуже багато. От остання фраза, сказана буквально кілька тижнів тому. Коли Блаженнiйшого запитали, щоб порадив нашим олігархам, він відповів: «Нехай частіше ходять на цвинтар».

— А який Любомир Гузар у побуті?

— Дуже скромний. Такий приклад: він часто подорожував, але завжди при цьому намагався обходитися сам. Ми навіть пробували з цим боротись, адже годиться, щоб патріарха бодай хтось iз літака зустрів. Але ж ні, він не любить до себе зайвої уваги, тому найчастіше у своїх закордонних подорожах був один iз маленькою торбинкою в руках. Так само, коли йому пропонували занадто пишні архієрейські шати, то його це навіть обурювало.

Щодо улюблених страв, то він любить домашню їжу, українську та італійську кухні. Але без зайвих делікатесів. Усе має бути в міру.

«Це постать, яка уособлює ідеал українця–християнина»

Олег Турій,

кандидат історичних наук,

проректор із наукової роботи Українського католицького університету:

— Для мене владика Любомир Гузар є, в першу чергу, людиною, яку я дуже шаную. Можливо, через те, що він поєднує в собі багато тих рис, які важко зустріти в одній особі. Це насамперед чоловік високої особистої чесності й порядності. Це — людина, яка випромінює щось таке, до чого, напевно, багато інших людей у цьому світі прагнуть чи підсвідомо хотіли б наблизитися, але не можуть цього осягнути через різні особисті обмеження та навколишні обставини. Друге — це його діяльність як душпастиря, як предстоятеля УГКЦ, як особи, яка впродовж багатьох років визначала курс, стратегію і, що найважливіше, відображала саму сутність цієї Церкви, що після довгих десятиліть переслідувань знайшла в собі сили і відродилася до нового життя. Мені здається, що Блаженнійший Любомир дуже достойно впорався з тим завданням, адже він не лише мудро провадив розбудовою ієрархічних структур у самій Україні, а й здобув для УГКЦ заслужений авторитет на міжнародній арені, завжди дуже чітко й переконливо артикулюючи її позицію щодо різних проблем сучасності, починаючи від регулярної виплати зарплати та молитви за чесні вибори, закінчуючи справами примирення між народами та поєднання християн.

Він для мене як для історика, що займається церковною проблематикою, є постаттю, яка уособлює ідеал українця–християнина. Але я також шаную його як доброго науковця. Про це менше знають. Але якщо перечитати текст його дисертації, різні статті й навіть пастирські послання, то побачимо за цим колосальну працю людини, яка знає минуле Церкви, вміє його критично аналізувати і, що найголовніше, робити з цього належні висновки.

Христина Інжуватова, Україна молода