Почувши, що новий Папа взяв ім’я Франциск, я – як чимало інших – вирішив, що він це зробив чи то на честь Франциска Ксаверія, чи то взагалі на честь Франциска Борджа. Коли ж виявилося, що на увазі мався таки святий Франциск Ассізький, я відчув себе Алісою, яка вже впала у кролячу нірку і летить усе далі й далі. Все довкола ставало «всё чудесатее и чудесатее».
Що хоче сказати Папа, взявши таке ім’я? Його хвилюють проблеми бідності, простоти – і марнославства, як їхньої антитези; це зрозуміло – але це не все. Ім’ям Франциска часто маніпулюють недобросовісні віруючі, прикриваючи ним невиправдане спрощення обрядів, розмивання понять про мораль, істинну віру, про Церкву. Вони роблять з Ассізького Бідняка цукровий сироп, придатний до використання за будь-яких умов, без бодай якихось обов’язків. Це – фальшивий образ святого Франциска.
Істина дещо відрізняється від солодкої картинки. Франциск був вимогливий до себе та інших, і радість, у якій він перебував, не робила його постів менш суворими, а покути – менш щирою. Він не був бунтарем, принаймні – не стосовно Матері-Церкви, яка в ту епоху навряд чи мала синів більш вірних та незаперечно слухняних, аніж святі Франциск і Домінік. Спрощувати літургію, замінювати її красу простецькими пісеньками (які він сам складав і з задоволенням співав) йому не могло наснитися й у страшному сні. Його послідовники, брати-францисканці, поширили по всій Європі богослужбові книги, які пізніше лягли в основу Римського Месалу та Бревіарію 1750 року, прийнятих на підставі рішень Тридентського Собору. Він займався не тільки бідними людьми, а й бідними храмами, відновлюючи їх, прикрашаючи – адже там звершувалася Жертва Господня, і Він сам був присутній у них церквах.
Поки що немає підстав сумніватися в тому, що Папа вибрав собі ім’я, усвідомлюючи особистість та місію істинного Франциска. Як і святий з Ассізі, Понтифік може зайнятися відбудовою Церкви, але відбудова – це не руйнація того, що існувало століттями, і не безхребетність у намаганнях сподобатися світові.
І ще одне. Нам усім слід зрозуміти те, що забуте вже років із п’ятдесят. Учення Церкви не вичерпується вченням і вчинками Папи, який на цей момент сидить на престолі. Все, чого навчали попередні Понтифіки, залишається в силі, і їхні слова доповнюють одні одних, а не суперечать. Папа-емерит Бенедикт XVI залишив нам прекрасну спадщину. Папа Франциск може втілити її в життя.
Я щиро сподіваюся цього.
Моліться, брати, і нехай допоможе нам Бог.
У блогах подається особиста точка зору автора.
Редакція CREDO залишає за собою право не погоджуватися зі змістом матеріалів, поданих у цьому розділі.
фінансово.
Щиро дякуємо!
