У світлі нещодавніх роздумів про домінування жіночої духовності в Церкві мені до голови прийшла така думка. Й хоча вона пов’язана з деякими моїми особистими недоліками, я все ж таки ризикну її викласти. Сподіваючись або на те, що хтось мене напутить і з’ясує проблему, або ж на те, що, пишучи, сам щось трохи краще зрозумію.
Отже, думка.
Окрім згадуваної «жіночої духовності» – як вважається, сльозливої, багатослівної, емоційної, – у Церкві виділяється ще одна «групова» духовність: молодіжна. Вона – плід відносно недавніх часів; до ХХ століття молода людина досить рано ставала дорослою, і, грубо кажучи, переходила з недільної школи одразу в парафіяльне життя (якщо переходила взагалі). ХХ століття, з його відкриттями у галузі вікової психології та сексуальною революцією 60-х, виділило категорію «молоді» – невизначений віковий період, що охоплює приблизно підлітковий та юнацький вік. Відтоді Церква намагається пристосуватися до цього, часто використовуючи «особливий молодіжний» підхід.
Загалом беручи, це нормально – у Церкві є різні способи розуміти і сприймати Бога: чернечі ордени, світські конгрегації та рухи тощо. Вони нібито відображають особистісні особливості людей, тож відповідних людей і приваблюють. За цією логікою, а також за логікою, згідно з якою жіноча духовність приваблює до Церкви жінок, молодіжна духовність має приваблювати до Церкви молодь – тобто, наприклад, мене, грішного.
Чи вона це робить? Почасти. Безсумнівно – порівняно, скажімо, з православними – ми можемо «пишатися» кількістю молоді, що відвідує Меси й належить до якоїсь однієї з шерегу одноманітних організацій-спільнот. Приваблюючи молодь до Церкви, відповідальні за це люди часто користуються протестантськими методами, дивлячись на те, як, здається, успішно молодь валить до численних пасторів. У підсумку виникають дикі гібриди на кшталт Меси під посередній акомпанемент «рок-групи нашого двору». Поза літургією молодіжні зібрання зазвичай однотипні: співи під гітару, танці, спільна молитва, проповідь або катехеза, «свідчення». Очевидно, що багатьом молодим людям така форма духовності близька і зрозуміла. Багатьом – але не всім. Попри це, її подають як єдино правильну й адекватну стосовно молоді. «Перебіжчики» з протестантів і незадоволені православним авторитаризмом із його дрес-кодами, младостарчеством і світофобією приймуть таку форму поклоніння Богу, оскільки вони вже внутрішньо до неї готові. Але більшість – до неї не готова і, що важливо, і не повинна бути готова. Дивно, але для нонконформізму серед католицької молоді місця мало. Ні, мова не про те, що когось виженуть або не приймуть, ні. Але юнак чи дівчина, не схильні співати простенькі пісеньки під гітару й танцювати, вважаючи це єдиним природнім вираженням любові до Бога, розвернуться й підуть собі, знизавши плечима. Добре, якщо підуть у нудне парафіяльне життя. Але частіше – навіть не наблизяться до Церкви.
І це не дивно, якщо зрозуміти, що культивована у Церкві духовність молоді – це «духовність» піонерського табору. Всі – брати і сестри, всі один про одного знають усе, ідеал спільноти підмінює собою самого Христа. Не раз спостерігається дивна ситуація: чимало дівчат і юнаків з однієї й тієї само молодіжної спільноти скаржаться на неможливість знайти собі, відповідно, хлопця або дівчину – католиків. Члени своєї спільноти при цьому до уваги не беруться: це «бойові товариші», особи безстатеві, з якими і в розвідку, й на Месу, і на волонтерство, але тільки не під вінець.
Пам’ятаю, навіть хтось із кардиналів висловлював занепокоєння тим, що люди схильні «застрягати» у таких молодіжних спільнотах. За задумом, катехизація молоді має готувати її до логічного переходу в парафіяльне життя. Але цього часто не відбувається, тому що у молодіжних групах і «дорослій» парафії – різні реальності, різні настрої, а інколи й різне богослов’я. Ось і виходить «спільнота спільнот», однак не у початковому сенсі.
Бог здійснив маленьке чудо – особисто для мене, коли покликав у свою Церкву. І велика Йому подяка, що Він не дав мені зіткнутися з молодіжною духовністю, коли я ще не був певен, чи за потрібною адресою втрапив. А скільки таких молодих дурнів, як я, пішли, бо не зрозуміли того, чим їх Церква зустріла?
Дай Боже, щоби небагато.
У блогах подається особиста точка зору автора.
Редакція CREDO залишає за собою право не погоджуватися зі змістом матеріалів, поданих у цьому розділі.
фінансово.
Щиро дякуємо!
