На жаль, ми не так часто задумуємося над значенням символів і традицій, які Церква зберігала протягом століть.
Часом до давніх символів і традицій самі вірні вже ставляться зверхньо та з легким презирством, уважаючи, ніби те чи інше є тільки витвором народної обрядовості, тож у кращому разі його треба стерпіти, а в гіршому — воно варте насмішки й приречене зникнути.
Народна обрядовість як явище взагалі варта окремої розмови; натомість уже цієї суботи ми святкуватимемо дуже давнє свято Стрітення. Зокрема воно відоме тим, що перед Святою Месою в цей день відбувається благословення свічкок. На жаль, процесія з запаленими свічками, приписана до цього благословення, багато де вийшла з ужитку, хоча тільки разом із нею сенс літургійних особливостей цього свята розкривається уповні. У такий спосіб Церква здавна святкувала внесення Христа, Світла світу, до Єрусалимського храму, наглядно відтворюючи цю подію на символічному рівні.
Принаймні одна така процесія цього року відбудеться в Києві, в каплиці св. Яцека при Інституті св.Томи, перед Месою домініканського обряду (2 лютого, 19.00), на яку ми принагідно запрошуємо всіх охочих . І, в будь-якому разі, хочеться сподіватися, що, прочитавши уривок із праці одного з найвизначніших літургістів ХІХ століття бенедиктинця Проспера Ґеранже, хтось відкриє для себе — а, можливо, і для своєї спільноти — глибину й красу цього звичаю.
З праці «Літургійний рік», дом Проспер Ґеранже
Благословення свічок
Сенс цієї церемонії літургісти пояснюють досить часто, починаючи з VII століття. Святий Ів Шартрський у другій проповіді на це свято каже, що свічковий віск, який бджоли виробляють із квіткового нектару, в античності вважався знаком невинності й тому символізує невинну плоть божественної Дитини, яка ні при зачатті, ні при народженні не пошкодила цноти Марії. У вогні свічки святий єпископ навчає нас вбачати символ Христа, який прийшов освітлити нашу темряву. Святий Ансельм у тлумаченні на Євангеліє від Луки, роздумуючи над тією ж таємницею, радить окремо розглядати три складові свічки: віск, ґніт і полум’я. Віск, витвір бджоли, яка символізує невинність, це плоть Христа; ґніт, центр свічки, є душею; полум’я, яке сяє згори, — символ Божества.
Раніше вірні старалися принести свої свічки до Церкви на свято Стрітення, щоб їх благословили разом із тими, які священики й міністранти нестимуть під час процесії; цей звичай ще живий у багатьох місцях. Хотілось би, щоб пастирі душ наполегливо рекомендували цей звичай, відновлювали його або підтримували всюди, де це необхідно. Ті величезні зусилля, скеровані на руйнування або, принаймні, на збіднення зовнішнього культу [зі сторони атеїстичних урядів Франції та єпископів, які підтримували галліканський, янсеністський та інші подібні рухи], неминуче призвели до ослаблення релігійності, єдиним джерелом якої для Церкви є богослужіння.
Необхідно також, щоби вірні знали, що свічки, благословенні в день Світильників — це стара французька народна назва свята Стрітення, що походить від церемонії, про яку йде мова, — що ці свічки благословляються не тільки для використання під час процесії, але й для вжитку християн, які, зберігаючи їх із повагою в своїх будинках, чи несучи їх із собою, як на землі, так і на водах, як каже Церква [в одній з молитов благословення в традиційному римському чині], отримували небесне благословення. Стрітенську свічку також треба запалювати біля ліжка вмираючого, як пам’ять про безсмертя, здобуте для нас Христом, і як знак захисту Марії.
Після молитов освячення служитель окроплює свічки святою водою та окаджує їх; потім їх роздають клірикам і вірним. У цей момент Церква, зворушена при вигляді символів, що нагадують про Еммануїла, єднається з радістю старця Симеона, який, тримаючи на руках Дитя Пресвятої Діви, проголошує його Світлом народів. Церква співає його прекрасний гімн [«Нині відпускаєш»], повторюючи після кожного вірша антифон, утворений з останньої фрази.
Процесія
Сповнена радістю, освітлена таємничим світлом, ведена, як Симеон, Святим Духом, свята Церква вирушає назустріч Еммануїлу — Богові-з-нами. Саме ця зустріч, яку візантійська Церква в своєму богослужінні називає Іпапанте — Стрітення [буквально — зустріч] і на честь якої вона назвала сьогоднішнє свято. Церква хоче наслідувати ту дивовижну процесію, що відбувалася в цей час у Єрусалимському храмі.
Святий Бернард так говорить про неї у своїй першій проповіді на Стрітення: «Сьогодні Діва-Мати вводить Господа храму в храм Господній; Йосип представляє Господу не свого Сина, а возлюбленого Сина Господнього, в якому Його благовоління. Праведник упізнає Того, на Кого чекав; вдова Анна возносить Йому свої хвали. Ці четверо були першими, хто взяв участь у сьогоднішній процесії, яка в майбутньому урочисто відбуватиметься на радість усій землі в усіх краях і серед усіх народів. Не дивуймося, що в цій процесії взяло участь так мало людей; Той бо, Кого вони прийняли, і сам став малим. Жодного грішника не було там: були лиш праведні, святі та досконалі».
Ходімо ж їхніми слідами. Йдімо назустріч Женихові, як мудрі діви, несучи в наших руках світильники, запалені від вогню християнської любові. Згадаймо пораду, яку нам дав сам Спаситель: «Нехай ваш стан буде підперезаний, і світла засвічені. Будьте подібні до людей, що чекають на пана свого» (Лк 12,35). Ведені вірою, просвічені любов’ю, ми зустрінемо Його, впізнаємо Його, і Він дасть себе нам.
З французької переклав Богдан Резниченко
У блогах подається особиста точка зору автора.
Редакція CREDO залишає за собою право не погоджуватися зі змістом матеріалів, поданих у цьому розділі.
фінансово.
Щиро дякуємо!
