Фільми про «крутих» католиків

Інгмар Бергман

Сучасний кінематограф не полюбляє християн, а католиків то й поготів. Режисерам подобаються образи християн-відступників, християн-невігласів, християн-лицемірів та християн-невдах. Вони бо надають фільмам провокаційної «присмаки», а режисерам – ореолу таких собі «правдорубів», що зривають маски з людей.

Втім, є також і фільми-винятки, у яких християни – відважні та щирі люди. Ми розповімо про фільми, які дають уявлення про те, якими «крутими» можуть бути католики.

«Рокі» 1–5, «Рокі Бальбоа» («Rocky» 1-5, «Rocky Balboa»)

Режисер: Джон Евілдсен («Рокі-1), Сильвестр Сталлоне.
Автор сценарію: Сильвестр Сталлоне.
Країна: США.
Рік: 1976-2006.

Серія фільмів про Рокі Бальбоа не потребує довгих розмов – цей вигаданий італоамериканський боксер став іконою для цілого покоління хлопчаків, також і в пострадянських країнах. Для американців Рокі був ще одним втіленням американської мрії: після кожного удару долі він уперто видирався нагору. Але за блискучим образом Рокі-боксера мало хто помічає Рокі-католика. Перед боєм він неодмінно молиться, інколи – просто на рингу, посеред реву натовпу, під об’єктивами телекамер. У найважливіші та найважчі моменти свого життя Рокі йде до церкви і просить священика благословити його. «Мені це подобається… не завадить мати ангела на плечі», – каже він.

Так, віра Рокі наївна і нехитра, але у своїй простодушності він усе-таки залишається християнином, оминаючи спокусу слави і багатства. Навіть постарівши, він зберігає вірність своїй покійній дружині (вінчання – не забавка!), допомагає п’яничці-брату і безкоштовно годує у своєму ресторанчику тих знайомих, кому менше пощастило у житті. «Так, я вам нічого не винен. Але чому треба бути винним, аби когось нагодувати?» – повторює Рокі євангельську істину (див. Лк 3,11).

Католицизм Рокі має набагато більше значення, аніж його подвиги на рингу, про що глядачам натякнули уже в першій частині кіносаги, перші кадри якої показують образ Христа, намальований на стіні боксерського клубу.

«Персонаж Рокі базований на ідеї, що він обраний зробити Щось. Тому перший кадр у фільмі – це зображення Христа, – розповів сценарист, актор і режисер Сильвестр Сталлоне. – Це історія віри, єдності й перемоги. Ісус – натхнення для всіх, хто долає шлях». Не випадковий і зв’язок Рокі-католика зі священиком та Рокі-спорсмена зі своїм  тренером. «Ти не можеш сам себе тренувати. Те ж саме я відчуваю стосовно християнства і того, чим є церква: церква – це спортзал душі», – сказав Сталлоне в іншому інтерв’ю.

«Святі з Бундока» («The Boondock Saints»)

Жанр: бойовик, кримінал.
Режисер, сценарист: Трой Даффі.
Країна: США, Канада.
Рік: 1999.

Здавалося б, цей фільм, сповнений жорстоких сцен, ненормативної лексики і жартів далеко за межею фолу, не може мати нічого спільного ні з католицизмом, ні з християнством загалом. Але вже перші хвилини переконують у зворотному. Уночі, в негоду, до двох братів-ірландців (практикуючих католиків) звернувся якийсь голос «з вишніх». «Хто проливає кров людини, того кров буде пролита рукою людини; бо на подобу Божу створено людину» (Бут 9,6) – чують вони, і ухвалюють рішення очистити Бостон від організованої злочинності. Отак двоє хлопців з робітничої околиці беруться до справи, розправляючись спершу з російською, а потім з італійською мафіями. «Ми спитаємо з продажних. Ми спитаємо зі злодіїв. До останнього подиху ми будемо їх переслідувати. Щодня ми проливатимемо їхню кров, доки кров не рине з небес. Не вбивай, не ґвалтуй, не кради: ось принципи, яких може дотримуватися будь-яка людина, будь-якої віри. Це не ввічливі поради. Це підстави поведінки, й ті з вас, хто нехтує ними, заплатять найвищу ціну», – кажуть «святі» перед тим, як застрелити італійського мафіозо просто у судовій залі. Фільм, як то кажуть, «влучає в яблучко»: про припустимість насильства і методи спротиву злу час від часу замислюється кожен християнин.

Режисер Трой Даффі спеціально не дає глядачам відволікатися від духовної проблематики і просто «переглянути бойовик»: всі ключові сцени фільму раз по раз повертають нас до головної ідеї. Втім, «Святі з Бундока» – не повчальне (і тим більше не апологетичне) кіно, і головне питання залишається відкритим. Хоч як бери – ідея справедливої війни довгі століття займає думки не тільки католицьких богословів, а й усіх християн світу, спокушаючи нас перекувати орала назад на мечі.

«Крістіада» («For Greater Glory: The True Story of Cristiada»)

Жанр: драма, історичний, воєнний.
Режисер: Дін Райт.
Автор сценарію: Майкл Лав.
Країна: Мексика.
Рік: 2012.

На жаль, прем’єра цього фільму пройшла майже непоміченою – що на Заході, що у нас. Цей фільм розповідає про повстання мексиканських католиків проти антирелігійної політики уряду (1926-1929). Армія повстанців, які називали себе «крістерос» (від іспанського Cristo – Христос), налічувала близько 50 тис. осіб – удвоє менше, аніж федеральна армія, але її відчайдушний спротив примусив уряд відступити. Втім, «Крістіада» – не політичне кіно й не історичний бойовик. Картина сфокусована на долях крістерос: чоловіків і жінок, священиків і солдатів, дорослих і дітей.

Попри виразний намір режисера зняти епічну стрічку, персонажі фільму зовсім не ідеалізовані: вони сумніваються, помиляються, зазнають пристрастей і страхові. На окрему увагу заслуговує історія Хосе Луїса Санчеса – 15-річного хлопчака, який пройшов шлях від вуличного хулігана до крістеро і, зрештою, мученика за віру, вбитого федеральними силами (Папа Бенедикт XVI канонізував його 2005 року). «Треба, щоби світ дізнався про його історію, – сказав журналістам Мауріціо Курі, актор, який зіграв роль Хосе. – Ми знаємо про гоніння, звершувані нацистами, китайцями, комуністами на Кубі, але не знаємо про це».

Втім, величний героїзм не знімає питання про відповідальність за зло і спротив йому зі зброєю в руках. Тому «Крістіада» – не тільки фільм про католиків, але й безсумнівно католицький фільм.

«Сьома печать» («Det sjunde inseglet»)

Жанр: кінопритча, історичний.
Режисер, автор сценарію: Інгмар Бергман.
Країна: Швеція.
Рік: 1957.

Сам Інгмар Бергман говорив про цю картину так: «У цьому фільмі ще сильна моя дитяча релігійність». Певно, вона була така сильна, що цей, загалом беручи, не надто релігійний режисер створив кіно-гімн вірі. В основі сюжету лежить історія хрестоносця Антонія Блока, який повертається додому з 10-річного походу до Святої Землі. Він – справжній лицар, який не боїться ні дорожніх пройдисвітів, ні самого Ангела смерті. Але він нещасливий. Його не тішить товариство інших людей, життя виглядає безглуздим, а власна душа – порожньою. «Я хочу, щоби Бог явив свій лик, – каже він на сповіді про свій тягар. – Я кричу до Нього в туманний морок, але там ніби нікого й не має». Антоній прагне пізнати Бога, відчути його так, що готовий розпитувати про Нього й самого диявола: думка про те, що по той бік життя – лише порожнеча, для нього незносна. Люди, яких лицар зустрічає на своєму шляху, або знайшли Бога, або відкинули Його, – і щасливі у своїй вірі або невірі. Але коли Ангел смерті приходить за ними, тільки лицар вперто заносить молитву до Неба: «З нашого мороку кличемо до Тебе, Господи…»

Образ Антонія Блока такий складний, а картина – така алегорична, що міркувати про задум режисера і мотиви героїв можна безконечно. Але ясне одне: перед лицем душевних страждань, сумнівів, утоми й самої смерті Антоній Блок (майже як Йов!) не відвернувся від Бога: його віра виявилася сильнішою, ніж усе, що зміг їм протиставити світ.

«Обряд» («The Rite»)

Жанр: драма, трилер.
Режисер: Мікаель Хофстрем.
Автори сценарію: Майкл Петроні, Мет Бегліо
Країна: США, Угорщина, Італія.
Рік: 2011.

Деяку славу цій картині принесла хіба що участь Ентоні Гопкінса, який виконав одну з головних ролей. Це кіно не можна назвати особливо видовищним ані особливо захопливим – а в сучасному кінематографі не бракує ні перших, ні других. Однак це одна з небагатьох насправді християнських кінострічок цього десятиліття. До речі, фільм базований на реальних подіях із життя священика Гарі Томаса, екзорциста, який сам був консультантом при створенні фільму.

Сюжет фільму, загалом беручи, не новий. Під тиском сімейних обставин молодий чоловік вступає до семінарії, звідки його відряджають для підготовки на екзорциста. Однак юнак не має наміру навіть священником ставати, не кажучи вже про екзорцизм, що його він сприймає з великим скепсисом, притаманним сучасній молоді. Навіть коли його знайомлять з одним із найдосвідченіших екзорцистів – він підозрює, що дивакуватий старий – якщо не явний шарлатан, то вже точно любитель «прикрасити» дійсність.

Але що глибше юнак пізнає працю екзорциста, то слабкішою стає його скептична самовпевненість. Коли йому випадає зіткнутися лице в лице з темними силами, він одним зусиллям долає і свою невіру, і нечистого, після чого віддає себе на служіння Церкві, приймаючи сан. Головне послання фільму – в тому, що, приймаючи Бога, слід прийняти й існування сатани, і вступити в боротьбу за власну душу та душі інших.

Максим Вихров, ideas4god.com

Від редакції. Ми напевно знаємо набагато більше хороших і справді католицьких фільмів. Можна залишати їхні назви у коментарях – нехай хтось інший ознайомиться з тим, що знаєте ви. Сучасна культура не вся така антихристиянська і антикатолицька, як це інколи може видатися. Ділімося знайденими скарбами!