Сон папи Інокентія ІІІ і зустріч із Франциском Ассізьким, яка змогла змінити долю Церкви.
Чи знаменитий сон папи Інокентія був пророцтвом? Папа побачив у кошмарі, як хитається Латеранська базиліка, а її рятує вбогий чоловік. Незабаром після цього перед ним постає Франциск з Ассізі — весь обідраний, зате сповнений жару. Його радикальне бачення викликає роздратування високих ієрархів, але папа починає роздумувати: хіба Євангеліє не має бути життям, яким живуть буквально?

Землетрус чи пророчий сон?
Хіба ж то не був землетрус? Велична базиліка св.Йоана на Латерані, гордість Рима, королева-матір усіх католицьких храмів світу — починає трястися. На її стінах і фронтоні з’являються тріщини. Дзвіниця хитається, дзвони колишуться. Тріщини роздирають землю під зойки переляканих натовпів. Висока вежа хитається туди-сюди. Відриваються камені і розбиваються на великій площі. Сотні паломників утікають із будівлі з криками, як утікають мурашки з мурашника, розтоптаного ногами…
З ошалілого натовпу раптом виривається якийсь чоловік. Він виглядає малесеньким. Подібний до жебрака, одягнений у грубе й дивне вбрання. Не зважаючи на каміння, що розбивається довкола нього з глухим тріском, він рухається вперед, до стін, що розпадаються. Вигинаючи спину, міцно впирається в стіну, що вже випирає, як живіт. Його маленьке тіло ніби вбирає в себе ударну хвилю. Стіни випростовуються, вежа віднаходить рівновагу, кам’яні блоки повертаються в свої заглибини…
Інокентій ІІІ різко зривається зі сну. Він увесь мокрий. «Це він, я впізнав його!» — кричить він, сидячи на краю широкої папської постелі.
Цим чоловіком є Франциск з Ассізі, чий візит до папського двору в цьому 1209 році викликає неабиякий ажіотаж.

Протиотрута від єретиків
Кардинал Джованні ді Сан Паоло, великий приятель єпископа Ассізького, наполягав, щоб папа Інокентій прийняв цього дивного молодика:
— Я бачу прекрасну душу і велику місію.
Папа, пригнічений клопотами, засипаний проханнями про аудієнцію, спершу відмовив, але потім аргументи цього шанованого церковного сановника його переконали.
— Франциск і його брати не мають нічого спільного з єретиками, яких повно в усій Європі, — заступався за нього кардинал. — Можливо, він — протиотрута від них, з руки Провидіння. Ці «брати менші» мають тільки одне бажання: жити Євангелієм у якомога більшому послухові святій Церкві. Послух — ось чого бракує єретикам. Ваша Святосте, ми не можемо їх вигнати навіть не вислухавши! В іншому разі ми самі призведемо до того, що вони, своєю чергою, впадуть у єресь або схизму…
Добре. Папа погодився.
Хто цей жебрак?
Але хто наступного дня з’явився в залі аудієнцій? Хто став біля підніжка сходів, що вели до трону Понтифіка? Бідняк і його «банда» з одинадцяти вошивців. Дванадцятеро клошарів! Розпатлане волосся, неголені бороди, босі ноги, брудні заляпані болотом плащі… Яке зухвальство, яка гидота!
— З якої печери ти вибрався, безсоромнику? — кидає запитання папа.
— З віфлеємського гроту, Святіший Отче, де Ісус навчив нас справжньої бідності, з якою ми б хотіли заручитися, щоб піти за Ним, — відповідає Франциск, розклавши руки.
— Чи ти знаєш, що звертаєшся до тіні Бога на землі? Ти більше подібний до дикого вепра, аніж до людини. Йди геть, повертайся хутко до твоїх братів із печери, валяйся з ними в болоті і вчи їх свого уставу!
Навіть не виклавши свою слушну справу, обідранець підводиться, кланяється і бігом покидає залу. Папа різко картає кардинала Джованні. Інші ієрархи доливають олії у вогонь: «Який скандал, який сором! Такого ще ніколи не було в історії Церкви!» Наводять нищівні звинувачення проти проєкту сина Бернардоне: «Пиха…. утопія… ницість… ідеалізм». Раптом кардинал ді Сан Паоло не витримує:
— Дуже добре, шановні! Якщо ваші заперечення істинні, то Євангеліє неможливо застосувати! Але якщо це так, то Той, Хто нам його дав, — обманщик. А ви зневажаєте нашого Христа, роблячи з Нього брехуна! Ви блюзніри!
Його різкі слова затикають роти всьому зібранню красномовців. Тишу розбивають вигуки алебардників: «Стій! стій!..» Вбігає якийсь безумець, відразливий з виду, з нього тече багнюка, — і падає навколішки біля підніжжя папського трону.
— Святіший Отче, я зробив, як ти сказав! А тепер вислухай моє прохання, благаю про це в ім’я Бога.

Скандал у залі аудієнцій
Франциск з Ассізі! Цей хлопець має апломб: вийшовши з папського палацу, знайшов стадо свиней, вивалявся з ними в болоті і, смердячи гноївкою, повернувся до вихідної точки… Папа однією рукою стримує сторожу, другою велить змовкнути шокованим кардиналам, що затикають носи. І замислюється. Якщо цей молодик виконує Євангеліє буквально, так як буквально виконав його веління, — то яка ж це прекрасна реформа у перспективі! І яке радісне потрясіння в нашій старій Церкві!
На його тонкий губах з’являється усмішка:
— Слухай тебе, сину впертий і сповнений запалу…
— Пане Папо, уділи нам право жити, не посідаючи нічого крім Божої благодаті і ввіряючись Його Провидінню! Право проповідувати по храмах навернення сердець, заохочувати і багатих, і бідних повернутися до таїнств, щоб опиралися спокусам світу. До нас бажають долучитися десятки чоловіків. Страже ключів до Неба, підтримай нас. Затвердь нам Устав!
З-під свого закаляного плаща Франциск витягає пергамент, чудесно безплямний, і подає його папі.
— Підведися, сину. Я вивчу цей документ у світлі Святого Духа. А зараз відійди і йди вмийся. В ім’я гігієни і святого послуху!
Дослівне Євангеліє
Інокентій ІІІ вражений повторенням у пам’яті тих подій. А ще більше його потрясло видіння цієї ночі, яке підтверджує його інтуїцію. Тому він негайно посилає по Франциска. За кілька годин той стає перед очима Понтифіка.
— Ти чистий? Я тебе не впізнаю, — з жартівливою іронією каже папа. — А отже, це ти, малий брате, малий чоловічку, отримав місію відбудувати Церкву?
— Прошу мені дозволити, Пане Папо, розповісти притчу. Це було в далекій пустелі. Одну дуже красиву і дуже бідну жінку покохав цар і одружився з нею. Вона дала йому багато дітей, яким одного дня сказала: «Йдіть до двору, ви бідняки, але ви сини царя, ваш батько дасть вам їсти». Вони дуже сподобалися цареві, він їх притулив до серця, відкрив їм дім і пояснив слугам: «Якщо я частую чужих — то тим більше своїх дітей!»
— Що означає ця притча, Франциску з Ассізі?
— Пустеля це світ, безплідний, без чеснот. Я в ньому — як та вбога жінка, якій Христос, наш Цар, ввіряє дітей — яким не хоче дати вмерти з голоду. Він мусить їх нагодувати…

Несподіване рішення папи Інокентія
Здивований переконаністю цього поета-обірванця, Інокентій ІІІ кладе на нього руки; потім благословляє і всіх дванадцятьох братів.
— Ідіть вже, і нехай Господь буде з вами. Проголошуйте покуту, заручіться з вашою Пані Бідністю. Якщо Богу буде до вподоби вас розмножити — прийдете знову без страху. Я уділю вам усі привілеї і ввірю більші завдання.
Наша Церква потребує великого прибирання
Брати приймають це благословення з вигуками та обіймами, а кардинали — з ображеними обличчями.
Маленька групка пританцьовуючи вирушає в дорогу по Орте через Порта Саларія і повертається до Ассізі, а Інокентій ІІІ залишається, замислений, сплітаючи пальці. Потім він звертається до приголомшених кардиналів: «Скличте мені синод! Він засідатиме тут, у Латеранському палаці. Цей Франциск правду каже, наша Церква потребує великого порядкування і міцного помаху мітли!»
***
Уривок із книжки «Франциск Ассізький: лицар без зброї». Люк Адріан, видавництво «Bratni Zew»