Дайджест

Чи насправді ми бажаємо «єдиноспасаємого» примирення?

15 Травня 2013, 14:21 1174
Любомир Гузар

На цей рік припадає 70-та річниця Волинської трагедії, коли загинуло багато тисяч невинних людей, поляків за походженням. У зв'язку з цією датою з боку церковних, політичних і громадських осередків лунають різні звернення та заяви.

Пригадуються різні трагічні моменти у стосунках українського та польського народів, як також акти примирення між українцями та поляками на різних рівнях. Настало певне напруження в польсько-українських відносинах, яке породжує неспокій та тривогу.

Одна частина населення обох народів хотіла б бачити якийсь остаточний розв'язок, інша, натомість, бажає використати спомин про минуле, щоб загострити можливі непорозуміння та ненависть.

Виникає запитання: навіщо це все? Чи може бути якась користь із цього «ювілейного» напруження? Автор цих рядків вважає, що так. Таке напруження спонукає нас усіх поставити собі важливі запитання.

Майже 2000 років тому, трагічного дня, який по-літургійному називається Великою п’ятницею, на хресті було розп’ято Ісуса Христа − воплоченого Божого Сина. Неподалік від Розп’ятого знаходилося багато різних людей: Його мати з іншими жінками, апостол, два розбійники, вояки і їхні командири, ті, хто Його видав на смерть, були ті, що споглядали здалека, були ті, що проходили, – одне слово, багато різних людей дивилися на Ісуса Христа, але кожний із них бачив Його на свій лад.

Натомість на них усіх Розп’ятий дивився однаковими очима, із однаково відкритим серцем, бо Він воплотився, прийшов на Землю, щоб їх усіх спасти! Він рівною мірою любив їх усіх.

У 2013 році, дивлячись на розп’ятого Ісуса, запитаймо себе (кожний із нас, хоч би ким ми були!), як питали себе ті люди, котрі стояли біля Нього 2000 років тому: яким ми Його бачимо?

Цього ж 2013 року ми, члени двох сусідніх народів, українського і польського, згадуючи роки, десятиліття чи століття нашого співжиття, висловлюємо власне бачення цієї нашої спільної минувшини. Легко впадає в очі різниця поглядів, інколи навіть дуже велика. Різні люди бачать те, що хочуть бачити.

Тому нині ми всі повинні поставити собі два запитання, а саме: як насправді ми бачимо минувшину і як насправді ми повинні бачити наше спільне майбутнє. Не біймося щиро на них відповісти! По суті, мусимо запитати себе, чи насправді бажаємо «єдиноспасаємого» примирення.

+ Любомир Гузар, Українська правда

Повна або часткова републікація тексту без письмової згоди редакції забороняється і вважається порушенням авторських прав.
Кредит січень-травень 2021
Зібрано Залишилося зібрати
65249грн
73164грн
Потрібно зібрати
138413грн
Залишилося
6днів
Розмістити цей блок в себе на сайті

Інші статті за темами

ПЕРСОНА

Любомир Гузар
← Натисни «Подобається», аби читати CREDO в Facebook

Якщо ви знайшли помилку, будь ласка, виділіть фрагмент тексту та натисніть Ctrl+Enter.

Ми працюємо завдяки вашій підтримці
Шановні читачі, CREDO — некомерційна структура, що живе на пожертви добродіїв. Ваші гроші йдуть на оплату сервера, технічне обслуговування, роботу веб-майстра та гонорари фахівців.

Наші реквізити:

pb.ua: 4731 1856 1920 9130

monobank: 5375 4141 1230 7557

Інші способи підтримати CREDO: (Натиснути на цей напис)

Підтримайте фінансово. Щиро дякуємо!
Напишіть новину на CREDO
Якщо ви маєте що розказати, але початківець у журналістиці, і хочете, щоб про цікаву подію, очевидцем якої ви стали, дізналося якнайбільше людей, можете спробувати свої сили у написанні новин та створенні фоторепортажів на CREDO.

Поля відмічені * обов'язкові для заповнення.

Повідомити про помилку

Текст, який буде надіслано нашим редакторам: