Ілюзія саморозуміння

Певно, що психолог, кандидат психологічних наук Ілля Латипов не готував цього запису спеціально до урочистості Зіслання Святого Духа. Але «якось так сталося», що саме цими днями блог потрапив на очі. Пропонуємо цей запис читачам CREDO, і дозволимо собі нагадати, що Папа Франциск просить молитися до Святого Духа щодня. Певно, Папа знає, що каже.

Є одна вельми стійка ілюзія, притаманна багатьом, дуже багатьом людям: ілюзія саморозуміння і самоусвідомлення. Це ідея про те, що ти все про себе розумієш, керуєш своїми думками, почуттями й діями, і можеш пояснити, чому ти це робиш. Європейцям ХІХ століття у переважній більшості на думку не спадало, що в їхній поведінці щось не піддається контролю. Як пише психолог-дослідник Д.Барг, «нам усім дуже дорога думка, що ми – повелителі власних душ, що ми – біля керма, і протилежне дуже страшне. По суті, це і є психоз: відчуття відриву від реальності, втрати контролю, це кого завгодно налякає».

Жахне відкриття ХХ століття проголошує: ми справді не біля керма.

Якщо бути більш точним, то ми можемо керувати своїм шляхом, але для цього необхідно прокинутися, сісти за кермо і мати уявлення про те, куди їхати. А тому, щоби прокинутися, сильно заважає переконаність, що ми й так не спимо і всім керуємо. Ця переконаність така сильна, що люди не помічають явного абсурду і суперечностей у власній поведінці.

Так, украй агресивні люди цілком серйозно можуть вірити в те, що вони насправді добрі й милі. Ось тільки ця людина викликає напряг… і ось ця… а якщо знищити кілька тисяч чоловік – то й узагалі миролюбність не полишить їхніх душ.

Ті, хто бажають добра, упритул не помічають, як вони творять зло. Ті, хто живе в украй тяжких психологічних умовах, так наловчилися себе дурити, що тепер старанно переконують оточуючих у тому, що їм добре, а ось інші живуть неправильно. Я зустрічав людей, які захопилися буддизмом і переконали себе в тому, що вони звільнилися від усіх пристрастей і прив’язаностей. Але вони з таким роздратуванням і з такою пристрастю в голосі говорили про свою безпристрасність, що вірилося з великим трудом… точніше, зовсім не вірилося. Як у тому анекдоті: «Я пролетів п’ять тисяч кілометрів, щоби сказати вам в обличчя, як мені до вас байдуже».

" Я помітив тенденцію: що більш «просвітленою» людина себе вважає, тим гірше вона помічає власні тіньові сторони, які дуже помітні збоку

Я помітив тенденцію: що більш «просвітленою» людина себе вважає, тим гірше вона помічає власні тіньові сторони, які дуже помітні збоку… Знаменитий ефект Даннінга-Крюгера: «Що менше людина компетентна, то більше вона переоцінює себе і свою компетентність». Або, як казав Б.Рассел, «тільки дурні й фанатики певні себе, розумні люди постійно мучаться сумнівами». Що менше люди компетентні у самих собі, то категоричніші їхні слова: «Я ніколи не заздрю… Треба зажди робити отак… Я всіх люблю (або: Потрібно всіх любити)»…

Надзвичайно характерні ці слова, що їх один чоловік сказав до своєї подруги:

– Я все зрозумів, я усвідомив, що постійно тисну на оточуючих, і їм від цього погано, так… Усе, я готовий змінитися. А тепер черга за тобою! Визнай, що ти була неправа, визнай, що поводилася негідно. Якщо ти цього не усвідомиш, я просто не знаю що зроблю…

І він СПРАВДІ не бачить парадоксу в тому, що каже.

Люди безперервно обманюють себе у великому й малому. Психолог Том Вілсон якось запропонував двом групам студентів вибрати з великої кількості картин і плакатів будь-який, що їм сподобається, і забрати додому. Тільки студенти з другої групи мали письмово пояснити, чим саме їм сподобалися картини. За півроку Вілсон провів опитування учасників: чи подобаються їм ті картини. Ті, хто взяв не замислюючись і пішов, були цілком задоволені. А ті, хто давав пояснення, тихо ненавиділи свої плакати і картини.

Ми не запам’ятовуємо реальності. Ми запам’ятовуємо картинку, яка складається з елементів реальності, пов’язаних між собою фантазією і вигадками. Коли У.Найссер показував студентам через три роки їхні власні записи про вибух космічного човна «Челленджер», вони неохоче погоджувалися, що це вони писали. «Я пам’ятаю інакше!» – бо страшно прийняти, що більша частина того, що ти пам’ятаєш, – фантазія. Що вигадка і реальність переплелися так тісно, аж незрозуміло, що, де і як було у минулому… І що ти не контролюєш пам’яті.

Навіть знання про якісь свої особливості, розуміння власного абсурду не завжди допомагає.

– Я постійно собі казала, що більше не буду зв’язуватися з алкоголіками. Все! І ось, іду, бачу симпатичного мужчину, ми подобаємося один одному, спалахує пристрасть… І певної миті я дізнаюся: він полюбляє випити. Дуже… Я у відчаї, я весь час намагаюся вирватися з цього замкненого кола. Якийсь біс у мене вселився, і я з ним нічого зробити не можу.

Дівчина ніби розуміє, але жодного контролю над дійсністю не має. Це породжує відчай, відчуття того, що людина безвладна. «Доля», «карма»…

" Головний наслідок ілюзії саморозуміння – така сильна захисна реакція, як «зі мною такого бути не може!»

Головний наслідок ілюзії саморозуміння – така сильна захисна реакція, як «зі мною такого бути не може!»

– Я ніколи не потраплю в жодну секту, мені неможливо «промити мізки». (Так вважали цілком розумні люди, щоправда, з ілюзією того, що вони себе розуміють.)

– Я знаю, як усе насправді, бо я здатний бути об’єктивним! (Так вважають люди, які безліч сил витратили на те, щоб ігнорувати все, що не вписується в їхнє «як насправді».)

– Моя думка базована на життєвому досвіді й фактах, а опоненти піддалися пропаганді й брехні! (Так нерідко думають ті, хто повторює найбільш заїжджені кліше.)

Якщо ви раптом усвідомлюєте, що погано себе розумієте, – це може бути не таке вже й жахливе. Може, саме цієї миті й починається подолання ілюзії саморозуміння…

«Хто бо з людей знає, що в людині, як не дух людський, що у ній? Так само й того, що в Бозі, ніхто не знає, крім Духа Божого».

За матеріалами: Илья Латыпов