Не сьогодні й не вчора виник галас про те, що послідовники Ісуса Назарянина – підозріле (м’яко кажучи) угруповання.
Християнство – це «новий і злочинний забобон», констатував на початку ІІ століття римський патріот Най Светоній Транквіл. «Що за нечувана глупота і що за безсоромне нахабство! – вигукував на адресу християн його сучасник, освічений африканець на ім’я Фронтон. – На храми вони позирають з погордою, сміються з жертвоприношень, співчувають жерцям, хоч їм самим потрібне співчуття (якщо взагалі таким людям можна співчувати), гребують посадами і цураються багатства, ходять собі напівголі… З коренем треба вирвати і геть викинути цю секту!»
«Християнський Бог – це такий абсурдний Бог, що його треба скасувати, навіть якщо він існує», – пропонував Фрідріх Ніцше. «Християнство – це винахід хворих мізків. Настане день, коли війна завершиться. І тоді я вважатиму, що завершальною справою мого життя стане вирішення релігійного питання», – обіцяв Адольф Гітлер. Ну, але він своєї обіцянки не дотримав, бо не зміг дотримати…
Чергове відкриття боротьби з християнством в «освіченій» Європі відбулося наприкінці ХХ століття. Проповідники «нового атеїзму», на чолі з професором Докінзом і журналістом Хітчензом, постановили продовжити справу «вирішення релігійного питання» й почали готувати для цього відповідну ріллю. Релігійна віра – це своєрідний «вірус розуму» (virus of the mind), захворювання, яке провадить до дегенерації розумових здібностей, – переконує на сторінках «Ілюзії Бога» професор Докінз. «Віра (я маю на увазі тут і далі канонічну християнську віру в бога) – це такий організм, який живе всередині людини і виїдає Людину зсередини», – пише на сторінках «Нашої ниви» один місцевий [білоруський] адепт нового атеїзму. Як бачимо, Нова (тобто Христова) Ера позначена затятим спротивом християнській вірі. Колоритні епітети: «дурість», «нахабство», «абсурд», «винахід хворих мізків», «вірус», «паразит» не мають ані описової, ані пояснювальної цінності; мають, однак, своє значення як інформація про емоційний стан авторів цих епітетів. За цими епітетами прочитується ірраціональний страх перед Незнаною Силою, яка не вписується у звичні рамки понять і тлумачення різних явищ цього світу. Християнство уявляється – і старим, і новим атеїстам – однією з найбільш потворних аномалій. І така реакція цілком зрозуміла.
Я цілком згодний із тим, що християнська релігія – аномалія. Ну бо чи нормальне те, що християни – кинуті голодним левам, у смертній агонії – моляться за своїх переслідувачів і не проклинають їх, а благословляють? Чи нормально це, що люди, чию найвищу цінність – зв’язок із Богом – називають «вірусом» і «паразитом», замість учинити погром, обмежуються кількома словесними протестами?
Улюблена тема старих і нових борців із християнством – інквізиція, хрестові походи, полювання на відьом і, звичайно ж, «клерикальна педофілія». Що стосується способу висвітлення цієї проблематики, то тут майже ніякі канони опису, пояснення, контекстуалізації не працюють. Через це раціональна дискусія про ці справи буває украй складною. Є, однак, щось інформативне і знаменне у цій частоті звертань до таких тем і в цьому спрощеному підході до них. Справа в тім, що такі явища, як інквізиція чи хрестові походи – це якраз ті моменти, коли Церква наближалася до логіки цього світу. Це нормально (з позиції світу), що певна група, маючи нагоду, зміцнює політичну владу і ослаблює супротивників. Інститут Церкви – у своєму людському вимірі – інколи піддавався спокусі влади. Й ось ці моменти, коли Церква наближалася до логіки світу, тобто коли вона ставала «нормальною» за його власними вимогами, – найбільш улюблені для борців із християнством. Тут вони оживають і пафосно демаскують «злочинність» інквізиції або хрестових походів.
Проблема, однак, у тому, що згадані явища були злочинними тільки якщо дивитися на них з позицій християнства. А з позиції цього світу інквізиція чи хрестові походи – це цілком нормально; еквіваленти цих явищ ми знаходимо в усі епохи та в усіх цивілізаціях (тільки при цьому розмах і жорстокість тих еквівалентів набагато перевищує християнські версії).
Шановні антихристияни, старі й нові. Можете висміювати нас і поповнювати свій лексикон новими, ще більш в’їдливими епітетами. Не сумніваюся, що вам вистачить креативності винайти щось іще брудніше і в’їдливіше. Я би радив – якщо тут узагалі дозволяється радити, – цього разу замислитися, перш ніж цинічно висміювати такі цінності, як прощення, любов і віра. Нас цей ваш цинізм не знищить; вас – може зжерти. Саме «зсередини».
Петро Рудковський , Наша Ніва
фінансово.
Щиро дякуємо!
