З гучною віднедавна справою «спростування ватиканським речником сказаного Папою» про загальне відкуплення – як із поганим анекдотом. Ніби все так, окрім дрібниць. Не речник, тільки канадський священик, не від імені Ватикану, тільки на своїй приватній сторінці, і не виправляв Папу, а тільки пояснював ширший контекст його проповіді.
Кого, однак, це хвилює? Медіа, всі підхопивши розповідь з одного джерела, бездумно пустили коментар далі. А він зажив власним життям, відслонюючи інтелектуальні мілини цитувальників. На закордонних порталах обурені публіцисти розписалися про «свіжу й толерантну думку Папи Франциска», яка нібито тут же й була підправлена консерваторами з Курії. То мало бути спасіння для всіх, хто робить добрі вчинки, порожнє пекло й суцільна ідилія. Бо нібито так обіцяв Папа, який під час проповіді 22 травня говорив про відкуплення, яке завдяки жертві Ісуса Христа стало участю кожної людини, також і атеїстів. На жаль, ці слова було вийнято з контексту. Без знання про те, чим відкуплення відрізняється від спасіння, з одного ресурсу до іншого пересилали цікавеньку картинку: «Папа обіцяє Небо для невіруючих, а Ватикан заперечує: атеїсти все одно підуть до пекла».
Ну й ось повторення уроку для шукачів сенсації. Достатньо розгорнути Катехізис Католицької Церкви (1260) і продивитися кілька сторінок, аби мати ясність: Папа Франциск не сказав нічого такого революційного ані тим більше нового. Оскільки «за всіх помер Христос, і… остаточне покликання людини насправді одне, а саме – Боже, й мусимо визнати, що Дух Святий усім надає можливість дійти у спосіб, Богу відомий, до участі в цій Пасхальній Тайні». Кожна людина, яка, не знаючи Євангелія Христового і Його Церкви, шукає правди й виконує волю Божу, настільки, наскільки її знає, може бути спасенна, каже Катехізис, цитуючи уривок із конституції «Радість і надія» (Gaudium et spes). Отець Томаш Росіца, якого за цієї нагоди пойменували прес-представником Ватикану, саме про це й написав на своєму сайті. Кожен без винятку – відкуплений і має перед собою відкритий шлях до спасіння, так довго, доки свідомо не відкине божественності Христа.
Я геть не розумію при цьому цілої купи атеїстів, які в численних коментарях під статтями висловлюють гіркоту від факту, що добровільне зречення Христа відсуває від них обітницю спасіння. Слова, сказані Папою, та їх інтерпретація насправді більше говорять про тих, хто їх інтерпретує, ніж про стан католицизму. Бо якого бачення Церкви очікують ті, хто з радістю прийняв сучасну апокатастазу? То Церква без Бога, в якій до Неба йдуть за «буття добрим». Толерантна Церква без виразних правил, плюралістична й весела.
З одним хіба що можна цілком погодитися. Християнство – це релігія людей веселих, оскільки так довго, як довго живуть згідно з сумлінням, вони мають надію на вічне життя. Навіть якщо до них ніколи не дісталося Євангеліє, то саме це всезагальне відкуплення є для людини доброю новиною. Те, хто саме буде спасенний, вирішує сам Бог; але Він нікого не спасає силоміць. Якщо хтось обирає атеїзм, то він не має підстав очікувати спасіння від Бога, якого не визнає. Як на мене, це чесно поставлене питання.
Мартін Лукаш Маковскі, deon.pl