Зміни у Церкві – не шляхом директив, а особистим прикладом
Священик Дмитрій Агєєв, клірик храму Ікони Божої Матері «Всех скорбящих радость» (Велика Ординка, Москва) багато років прожив у служив у Західній Європі:
Ставши главою Католицької Церкви, в одному зі своїх перших інтерв’ю Папа Франциск сказав, що хотів би бачити «Церкву, яка живе в бідності, заради бідних». На мою думку, це певний програмний месидж, який демонструє ті принципи, що ними папа керуватиметься під час свого понтифікату. І принципи ці найпростіші. Християнські.
У його словах і вчинках, свідками яких останнім часом стало чимало людей, не було, на мій погляд, жодного позування чи бажання епатувати. Це повернення до того, як було і як має бути, адже Христос був із бідними. Звичайно, в Церкві має бути місце кожній людині, бідній і багатій. Церква – для всіх. Але вона має скеровувати багатство не на себе чи на своїх окремих представників, її завдання – скеровувати багатих на допомогу бідним.
Очільник Церкви, вступаючи в управління нею, дістає всі необхідні для цього дари: духовні, матеріальні, адміністративні. Ці дари були вручені Богом і людьми Папі Франциску. Вони надають змогу змінити життя Церкви. І дуже важливо правильно розпорядитися цими дарами, як талантами з євангельської притчі.
Від нього значною мірою залежить, яке місце Церква (як інституція) посяде в суспільстві. Яке буде її ставлення до суспільства – і ставлення суспільства до неї. Це при тому, що він не сказав нічого нового: він повторив те, що казав Христос. Але він не просто ще раз повторив, він намагається підкріплювати слова вчинками.
Церква – для людей, ця думка очевидна, але й її треба періодично артикулювати, аби нагадати про це всім, і насамперед – самому собі. Не варто гадати, ніби Католицька Церква потопає в розкошах, ніколи не думала про бідних. Ті, хто знайомий із життям Католицької Церкви не з чуток, знають, що більшість її єпископів уже давно їздять або найпростішими автомобілями, або й узагалі громадським транспортом. Дорогі тоновані авто – ознака приналежності до Ватиканської курії. І вчинок Папи, як на мене, був скерований насамперед у її бік. Він узагалі міняє щось у Церкві не шляхом директив urbi et orbi, а особистим прикладом. Це важливо й дієво. Написати можна багато, і в Католицькій Церкві існує соціальна доктрина, в якій усе правильно написано. Але люди не читають доктрин, вони дивляться на священнослужителів. Дуже важливою є роль особистості в Церкві: з ким Церква асоціюється, з якими особистостями, з якими учинками.
Папа Франциск захотів, щоби Церква асоціювалася не зі священиками-педофілами й тими, хто їх прокривав, а з іншими людьми. І він пішов до в’язниці вмити ноги малолітнім в’язням. Звичайно ж, це змінює обличчя Церкви.
До Церкви увага прикута завжди. Так і має бути, якщо ми не хочемо, щоб її загнали в якесь маргінальне гетто. Увага закладає відкритість. Як на мене, це одна з причин, чому Папа сказав, що необхідно зробити прозорим фінансовий бік інституту Церкви.
Особисто мені імпонує, що Папа продовжує бути таким, як він був раніше. Ставши папою, він продовжує говорити й діяти так, як говорив і діяв, будучи єпископом в Аргентині. Я не згоден із тими, хто вбачає у простих християнських учинках Папи подвійне дно.
Завжди є чого навчитися один в одного. Будь-який хороший учинок ближнього – якийсь виклик для мене, маленький суд для самого себе: а як я дію, що роблю? Починаєш задумуватися, інколи почуватися незручно. Є два шляхи, якими тут можна піти: набрати болота й закидати того, хто виглядає краще за тебе, щоби він також не сяяв. А можна обрати інший шлях: самому ставати кращим.
Стосовно питань, які інколи постають, чи не продиктовані вчинки Папи прагненням якоїсь зовнішньої місії, – особисто я так не думаю. У Римо-Католицькій Церкві на сьогодні дуже багато внутрішніх глибоких серйозних проблем. Папа прийняв Церкву у складному стані. І тому він зосередився саме на внутрішній місії. Дай Бог йому з цим упоратися, жнива великі, а женців, на жаль, мало.
Католицька Церква – дуже велика й дуже різна. Це величезний організм, який, з одного боку, дуже централізований та уніфікований у сенсі управління, а з іншого – дуже складний та різноманітний силою багатства культур і традицій, із яких вона складається. Папа своїми словами та вчинками дав вірним та їхнім пастирям сигнал і приклад того, як слід чинити.
Безумовно, цей сигнал був почутий. Час покаже, наскільки він буде сприйнятий і які плоди дасть. Але нам, православним, треба не просто дивитися й судити збоку, оцінюючи: вийде – не вийде, а потрібно щось міняти у себе, переймаючи те добре, що повністю очевидне, та уважніше ставлячись до того досвіду, з яким постали труднощі…
Оксана Головко, Православие и мир
фінансово.
Щиро дякуємо!
