«Він нічого надзвичайного не робив, він просто наслідував Христа», — цими словами розпочав проповідь о.Франциск Ботвіна на полонському цвинтарі 24 серпня, де звершувалась Свята Меса в 30 – ту річницю з дня смерті о. Андрія Гладисевича.
Вшанувати пам’ять і помолитися за о.Андрія приїхали священики, монахині а також багато вірних, адже багато людей ще його пам’ятають, багатьох він охрестив, уділив Таїнства подружжя, не говорячи вже про кількість людей, яких він посповідав і уділив Святе Причастя …. Це був Священик жертовний і цілковито відданий служінню Богу і людям.
Коротка біографія о. Андрія Гладисевича
Священик Андрій Гладисевич, син Яна, народився 8 листопада 1914 року в бідній селянській сім’ї в селищі Посада Горна, що на півдні Польщі, біля міста Кросно.
Мав досить важке дитинство, коли йому було 12 років, померла мама. Батько доручив виховання дітей, яких в сім’ї було аж 5, тітці. Саме тоді діти навчились самостійно виконувати всю роботу по господарству.
Андрій спочатку здобув неповну середню освіту в Посаді Горній та Риманові. Після закінчення школи вступив у ліцей у місті Санок. Мріяв про військову службу, але на молитві відчув своє покликання і звернувся до настоятеля з проханням направити його до духовної семінарії. Тоді, навіть не усвідомлюючи чому, вирішив піти в Луцьку семінарію, яка готувала священиків до праці на східні землі.
23 квітня 1939 року за добрі досягнення та духовну зрілість єпископ рукоположив раніше строку Андрія та ще 3 кліриків.
Перший місяць свого служіння Богу він присвятив хворим з будинку пристарілих, що знаходився в околицях Риманова. Перше направлення о. Андрій отримав до м. Ковель, що на Волині, а вже через рік був призначений настоятелем у місті Володимир-Волинському. Під час ІІ Світової Війни відкрив при храмі їдальню для бідних, яку, з допомогою сестер-серцянок, утримував з власного господарства.
В 1944 році був заарештований, за безпідставними звинуваченнями католицького духівництва в співпраці з фашистами. Не погоджуючись співпрацювати з КДБ, о. Андрій отримує вирок – 10 років ув’язнення суворого режиму в місті Норильську. В цій в’язниці були не лише дуже важкі фізичні умови: постійний холод та недоїдання, але й нестерпна моральна атмосфера. Католицьких священиків переслідували там з особливою силою. У в’язниці перебувало 56 священиків різних віросповідань та обрядів, вони потайки провадили конференції, сповідались і складали Пресвяту Жертву. Коли строк ув’язнення отця підходив до кінця, його було продовжено ще на 10 років за брехливим свідченням співв’язня.
Після смерті Сталіна, о. Андрій, як і більшість політичних в’язнів, отримує амністію, та вирішує їхати працювати до Шаргорода. Звідти їде в Вінницю, де о. Мартін Високинський направляє його до Полонного.
Довга боротьба за дозвіл працювати в Полонному та прописку там закінчилась 14 вересня на 1956 року урочистою Святою Службою.
Кожен день о. Андрія розпочинався о п’ятій. Він говорив, що священик має чекати на людей, як рибалка на рибу, саме тому у неділю та святкові дні вже о шостій годині ранку був у сповідальниці, тому що завжди близько сотні людей приступало до сповіді. На великі свята, зокрема, у Вербну Неділю, було навіть до тисячі осіб, охочих висповідатись. О. Андрій сповідав до тих пір, поки не вислуховував всіх, що чекають. Сповідь тривала переважно до 17:00 години, з перервами на Служби, під час яких уділяв таїнства подружжя тим, які не боялись переслідувань. Після Святої Служби хрестив дітей. Хворим уділяв таїнство єлеопомазання та миропомазання. Сам особисто катехізував та навчав про відповідальність за прийняті святі таїнства. О. Андрій розробив широку катехетичну програму, розраховану на сім років, але оскільки катехізація була заборонена в ті часу, священик навчав на одній з недільних Святих Служб. За 27 років своєї праці в Полонному йому тричі вдалося викласти вірним повний курс катехизму за цією програмою. Отець одним з перших відгукнувся на постанови ІІ Ватиканського Собору: приблизив людям зрозуміння суті Святої Меси і почав служити її звернений до вірних, не латиною, але зрозумілою для більшості вірних польською мовою.
Відданий настоятель храму не забував дбати також і про зовнішній порядок в храмі. Поміняв верх і крівлю храмової будівлі, повністю відремонтував його всередині і ззовні, його стараннями була викопана глибока криниця зі смачною водою, а також він побудував нові господарські приміщення.
Був такий час, коли о. Андрій сам обслуговував декілька віддалених парафій: Гречани – 130 км, Городок – 170 км, Летичів 170 км, Струга та власне Полонне.
О. Андрій розривався в прагненні служити для слави Царства Божого. Один тільки Бог знає, де бував він у своєму невгасимому прагненні служити людям. Часом їздив потягом на Схід України. До деяких місць добирався поїздами, автобусами, машинами, мотоциклами, підводами, а далі йому виносили гумові чоботи і він брів болотами та бездоріжжями. О. Андрій був обдарований особливим даром пробуджувати в людині почуття розкаяння і щирості.
О. Андрій сердечно ставився до дітей, але завжди розмовляв з ними як з дорослими. Настоятель шанував людей хворих, неповноцінних і охоче поспішав до них з допомогою.
Священик ніколи не мав міцного здоров’я, але був людиною сильної волі. Впродовж довгого часу відчував ослаблення, майже весь час утримувалась підвищена температура, що не збивалась. В 1983 році дізнався свій діагноз – лімфолейкоз – хвороба крові. 15 серпня його було відвезено до лікарні, де він і помер 24 серпня.
Труна з тілом о. Андрія стояла відкритою в храмі три доби. Сотні віруючих мололись, плакали та співали цілодобово. На прощальній службі було близько чотирьох тисяч віруючих.
З книги Марії Сивої «Історія життя о. Андрія Гладисевича»
фінансово.
Щиро дякуємо!
