Останніми тижнями у Польщі точиться скандальна справа у зв’язку з черговою (теоретично) жертвою сексуальних домагань у Церкві. З огляду на нову хвилю цікавості до постійно дражливої теми КАІ попросило відомого душпастиря й духовного керівника, о. Юзефа Авґустина SJ, висловитися щодо священицької та семінарійної формації проблемних юнаків.
Ось його повне висловлювання.
1. Аби розпочати процес внутрішнього зцілення, потрібне самоствердження жертви сексуальних домагань, її воля висловити болісний досвід, подолати страх, почуття кривди, хворобливе почуття провини; а над усе обов’язкова внутрішня віра у можливість переступити межі своєрідного ув’язнення, яким є травма використаності. Також важливо, аби така людина зустріла компетентну довірену особу, з якою могла би щиро порозмовляти. Це може бути добрий духовний керівник, психолог-консультант, терапевт. Натомість ділитися такими пережиттями з випадковими людьми або в приятельських стосунках у семінарії — це буває двозначне. Співпрацівник або приятель не знесе таких ситуацій, не підкаже правильних розв’язань (вони надто важкі), а буває, що тільки додатково принизить і роз’ятрить рану.
Не можна для всіх ситуацій сексуальних домагань у дитинстві застосовувати одну й ту саму схему розуміння й вирішення. Кожен випадок — інакший. Всілякі узагальнення можуть бути помилковими, несправедливими та образливими. При цьому слід узяти до уваги вік жертви, її емоційний зв’язок із кривдником, ступінь застосованого щодо неї насильства, частоту ситуацій використання тощо. Також важливим є питання, чи мала жертва у той час, коли була використовувана, сильну емоційну підтримку близьких людей, наприклад, батьків. Якщо у дитини хороший зв’язок із татом-мамою, то вона легше впорається з такою травматичною ситуацією. Цей досвід може бути різним: ним може бути психічне домагання, фізичне, з застосуванням насильства чи без; виконавцем може бути випадкова особа, старший колега, вихователь. Часто це хтось із родини. Що ближчий емоційний зв’язок із винуватцем, то глибша травма та більш деструктивний вплив.
" Було би несправедливою, нелюдською справою відмовляти їм у доступі до духовного стану. Одна отримана кривда накладалася б на наступну.
2. Кандидати до семінарій чи орденів — це люди, «узяті зі світу цього», тому може статися так, що серед них виявляться ті, хто зазнав у дитинстві сексуальних домагань. Було би несправедливою, нелюдською справою відмовляти їм у доступі до духовного стану. Одна отримана кривда накладалася б на наступну. Господь Бог покликує тих, кого сам хоче. Але болісне минуле ставить перед кандидатом вищі вимоги, духовні й людські. Він не може вдавати, ніби ніякої проблеми немає, і приховувати її. Він морально зобов’язаний проробити цю ситуацію з відповідними людьми у період формації, аби вона не мала негативного, деструктивного впливу в пізніший період. Отриману травму слід сприймати як серйозний виклик.
Велику трудність, однак, інколи становить те, що використані особи, попередньо витіснивши болісні спогади у підвали несвідомого, не раз довго неспроможні усвідомити важливість своїх травматичних переживань та їхнього впливу на доросле життя. Крім того, психологічні знання на цю тему стали поширювати у формаційних середовищах відносно недавно.
Проте я не вважаю, що єдиним і головним знаряддям для розв’язання таких ситуацій є насамперед психологія (діагностичні обстеження, психотерапія, психоаналіз). Так само важливим є глибокий духовний досвід: особиста молитва, базована на Слові Божому, компетентно проваджене духовне керівництво, святі Таїнства. Трапляється, що використана людина, відбуваючи ігнатіанські Духовні вправи, заглиблюється в історію свого життя й несподівано відкриває, яке велике значення мав для неї досвід, що ним вона довгі роки легковажила, який применшувала, від якого втікала. Тоді заново виринають увесь сором, почуття кривди та приниження, які купчилися десь у підсвідомості. Мене геть не дивує, що по десятках, буває, років дехто починає про це говорити з таким болем, ніби це сталося вчора. Ми не маємо права затуляти таким людям рота в ім’я святого спокою у своєму середовищі.
Мені здається, що сучасні медіа завдають кривди жертвам, також і давнім, колишнім, коли заохочують до публічного розкриття зазнаних сексуальних домагань і описування цього раніше, ніж сама жертва достатньо від цих спогадів відсторониться, набере принаймні мінімальну дистанцію та інтегрується внутрішньо, хоч би трохи. Травма використання вимагає спокою, таємниці, довіри, тиші.
Вочевидь залишається відкритою проблема подання позову до відповідних інстанцій. Людина має на це право. Однак це наступний крок, який ми зараз не розглядаємо. Я вважаю помилкою, якщо лікування почуття кривди від сексуального використання починається з позову до суду.
Натомість проблема того, щоб жертва розговорилася з кривдником, має бути глибоко продумана, розпізнана в рамках духовного керівництва або терапії. Це не може бути випадкова і неконтрольована дія.
3. Час семінарійної або чернечої формації дає прекрасну нагоду виявити спротив таким травматичним переживанням. Кандидат у священики, монахи (кандидатка в монахині) має змогу регулярно розмовляти з духовним керівником, роздумувати, молитися, в разі потреби вдатися також до терапії. Формаційні середовища, які приймають таких людей як кандидатів на священство чи монашество, зобов’язані надати їм відповідну допомогу, людську та духовну.
Однак проблема архіделікатна, й не можна — в ім’я своїх формаційних принципів — застосовувати у таких ситуаціях ані найменший психологічний тиск. Найчастіше ситуація буття використаним дуже важка для людини, яка відбуває період формації, й такі особи охоче користуються нагодою поділитися своїм тягарем із кимось компетентним, кому можна довіритися. Ділення своїми травматичними переживаннями становить лише початок процесу зцілення пораненої пам’яті. Буває, що не раз цю рану потрібно довго чистити, оплакувати, виліковувати. Проте я не вірю, щоби зцілення від почуття кривди сексуального використання було можливим без духовного досвіду, без віри.
Вочевидь не кожен складний досвід із часу дитинства та дозрівання вимагає одразу психотерапії. Терапія щонайменше не є панацеєю від усіх болісних переживань із минулого. Хороший, компетентний духовний керівник, який має людське і психологічне чуття, сам по собі може бути важливою допомогою. Небезпечним буває подальше втікання від проблеми, запихування її десь углиб. Дослідження показують, що близько 70% педофілів зазнали сексуального використання у дитинстві. Й отак багато з них просто повторюють те, чого самі колись зазнали. Насильство породжує насильство. Жодне буття використаним не виправдовує використання ближніх ані якоїсь іншої деструктивної поведінки у родині чи в суспільстві.
" В таких делікатних темах легко викликати психоз у середовищі, в суспільстві. Коли, наприклад, у якійсь семінарії надто часто говориться про небезпеку гомосексуалізму, то люди надто чутливі або недозрілі, а також емоційно неврівноважені, починають вбачати проблему у звичайних людських словах чи жестах.
4. Ті, хто не проробив болісних спогадів із минулого, будь-яку спробу повернутися до історії життя не раз називають негативним, ба навіть неестетичним, виразом «порпатися у власному минулому». Однак минуле не може бути смітником, у якому людина вже просто не хоче більше «порпатися». Кожна людська історія, також і та, що найболючіша, затаврована соромом, кривдою і слабкістю, завжди залишається історією пробачення та примирення — історією спасіння, а для кандидатів до священства також і історією покликання. Коли ці важкі ситуації проробити, висловити, оплакати, — жертва з часом почувається більш вільною, заспокоєною, а також, що важливо з погляду душпастирства, краще розуміє тих, хто мав подібний досвід у своєму житті. Своїм болісним досвідом така людина може служити іншим.
Коли хтось, навіть уже як дорослий, повертається до такого досвіду й говорить про нього публічно, до нього — за моїм відчуттям — завжди треба поставитися шанобливо. Однак слід також сказати, що це не найкращий спосіб розв’язання проблеми. Нагромаджений біль буває таким великим, що жертва на деякий час перестає контролювати свій внутрішній тиск, який штовхає висловити свій біль перед усім світом.
На тему сексуального використання у дитинстві, його впливу на доросле життя потрібно висловлюватися з якнайвищою чутливістю, компетенцією, рівновагою. В таких делікатних темах легко викликати психоз у середовищі, в суспільстві. Коли, наприклад, у якійсь семінарії надто часто говориться про небезпеку гомосексуалізму, то люди надто чутливі або недозрілі, а також емоційно неврівноважені, починають вбачати проблему у звичайних людських словах чи жестах. Всюдисуще сьогодні висловлювання «поганий дотик», повторюване без будь-якого контролю та без жодної міри, робить так, що багато хто взагалі боїться доторків. Але то не сам дотик є нечистий, нечистим є серце, його задуми, інтенції. Ми, може, маємо частіше говорити про злі, нечисті та хтиві серця, аніж про нечисті доторки.
о. Юзеф Августин SJ, wiara.pl
фінансово.
Щиро дякуємо!
