Ця романтична і піднесена історія відома багатьом людям радянського й пострадянського простору — завдяки прекрасній постановці театру «Ленком». «Юнона і Авось» — казка, в якій (як завжди) дуже мало правди…
А що ж було насправді? Точний хід подій сьогодні відновити складно. Проте можна сказати, що в житті усе було набагато прозаїчніше і прагматичніше, ніж у віршах Андрія Вознесенського.
Марія де ла Консепсьйон Марсела Арґуельйо була єдиною донькою в багатодітній сім’ї коменданта Сан-Франциско. Вона зростала в оточенні десятьох братів, які навчили її купі чоловічих премудростей того часу. Наприклад, вона прекрасно володіла всіма видами зброї. Косепсьйон, або ж просто Кончіта, мала цілком пристойну освіту як для такої діри, якою на початку ХІХ століття була Каліфорнія.
Їй було 15 років, коли до берегів Сан-Франциско припливли російські кораблі під командуванням Рєзанова і Крузенштерна. Вони прибули у сам розпал загострення російсько-французьких відносин. Іспанія, якій на початку ХІХ століття належала Каліфорнія, була союзницею Франції, а тому комендант Сан-Франциско дістав вказівку: ворогам нічим не допомагати.
Експедиція під керівництвом Миколи Петровича Рєзанова прийшла по провізію для російських кораблів на Алясці, але ніхто нічого не хотів продавати, і взагалі спасибі, що пустили у порт. Імовірно, росіяни так би й пішли, нічого не діставши, якби у справу не втрутилася єдина донька сеньйора Арґуельйо. Вона чомусь вирішила допомагати прибульцям. Спершу надала провізію, яку отримала зі свого маєтку, а потім якимось чином зуміла змінити громадську думку.
Згідно з легендою, Кончіта всім серцем покохала Рєзанова, й тому намагалася в усьому йому допомогти. Микола Петрович також був скорений чарами прекрасної іспанської юнки, й тому прагнув якомога швидше з’єднатися з нею узами шлюбу та відвезти на свою засніжену батьківщину.
Насправді ж російський мандрівник був вельми прагматичний у своєму прагненні налагодити зв’язки з Каліфорнією та зміцнити становище Росії на Американському континенті. Коли Рєзанов прибув 1806 року до Сан-Франциско, він мало скидався на того ставного чоловіка з прекрасними манерами, яким покинув Петербург. Він схуднув, страждав від цинги, полисів, мав подагру, все його тіло було вкрите висипкою, що лущилася. Звичайно, при ньому залишились його манери та вміння музикувати, енциклопедичні знання та вільне володіння п’ятьма мовами, однією з яких була рідна мова Кончіти, іспанська. І все ж таки більше давався взнаки крутий норов графа Рєзанова… Втім, для юних дів буває характерно закохуватися в дуже дивних типів. Цілком можливо, що 15-річна красуня побачила в потріпаному Рєзанові свого прекрасного принца, якому надала перевагу перед усіма іспанськими залицяльниками своєї каліфорнійського глушини. Але, швидше за все, їй просто хотілося пригод. Молодість, іспанський характер.
А що ж Рєзанов, який у рок-опері показаний полум’яно закоханим, мов юнак? Його реальні листи на батьківщину не залишали сумнівів стосовно його думок і намірів. Микола Петрович не любив Кончіту. Він приносив жертву Росії. Як стверджують деякі з джерел, цей цілком розсудливий і надзвичайно прагматичний чоловік був ще й глибоко віруючим. У Сан-Франциско він мав видіння Пресвятої Діви, яка веліла йому одружитися з доньєю Арґуельйо заради блага і процвітання Росії. Тож цілком можливо, що поява Мадонни з Немовлям у ленкомівському спектаклі — це зовсім не літературна вигадка, що постала під авторським пером Вознесенського й була талановито підтримала композитором Рибніковим.
Граф Рєзанов
Для Рєзанова це був не перший шлюб. Анна Григорівна Шелехова прожила з ним усього вісім років. Їй також було 15, коли у її житті з’явився блискучий царедворець. У ті часи він і справді був вельми привабливий: обличчям, постаттю, і становище в суспільстві мав завидне. Втім, злі язики твердили, що то також був шлюб із розрахунку, оскільки батько Анни, купець Григорій Іванович Шелехов, якого називали «російським Колумбом», був засновником перших російських поселень на Алясці й Алеутських островах. До нього освоєння цих земель провадилося хаотично й по-піратськи. Шелехов поклав цьому край, створивши чітку систему управління та зайопікувавшись освітою місцевих жителів. Григорій Іванович сприймав Рєзанова як певну допомогу долі й радо використовував його організаторські здібності та зв’язки при імператорському дворі. Шлюб Рєзанова з донькою Шелехова мав скріпити їхню ділову співпрацю.
В той час Рєзанов писав: «Вісім років шлюбу нашого дали мені скуштувати все щастя цього життя немовби для того, щоби втратою його отруїти мені решту днів моїх». А зустрівши Кончіту й вирішивши з нею одружитися, він писав у Росію, що його справжнє кохання покоїться під могильним каменем, а його американська наречена — тільки «нова жертва вітчизні». Справа в тому, що Анна Григорівна померла, народжуючи другу дитину. Рєзанов хотів по смерті дружити присвятити себе вихованню дітей і продовженню справи тестя, який помер за кілка років до несподіваної кончини доньки. Однак імператор розпорядився інакше й відправив графа Рєзанова у тривалу подорож.
Отже, Рєзанов ішов на жертву. Кончіті хотілося пригод. Що не заперечує того, що вона могла щиро зацікавитися російським вельможею. Відбулися заручини, які не мали ані юридичної, ані релігійної сили. Втім, батьки доньї Арґуельйо були сильно занепокоєні. Їм не хотілося, щоби їхня донька виходила заміж за схизматика. Якщо вірити листам Рєзанова, вони звернулися по допомогу до отців-францисканців, які виховували дітей Арґуельйо і з якими зберігали духовний зв’язок довгі роки. Було вирішено, що заручини триватимуть два роки. Раптом сторони передумають…
У ті часи шлюби католиків і православних були великою рідкістю. Вимагався дозвіл Папи, а з іншої сторони — дозвіл царя. За цим дозволом Рєзанов і відправився у Петербург. Хоча головною причиною його від’їзду все-таки була необхідність доправити провізію алеутам.
Подальша доля графа вельми нещаслива. По дорозі в російську столицю він захворів: здоров’я його було й так сильно підірване кругосвітніми подорожами. Ледве вставши після гарячки, він сідає на коня, щоби продовжити путь, але невдало падає і вдаряється головою об камінь. Помирає Микола Петрович Рєзанов у Красноярську. Там він і похований на цвинтарі Вознесенського собору.
*
Якщо вірити легенді, Кончіта в тузі чекала на нього 35 років. Якщо ж вірити документам, менш ніж за два роки, відведених на заручини, вона отримала звістку про смерть нареченого.
І що ж оце стільки років утримувало молоду красиву багату дівчину від заміжжя? Чому вона чекала 35 років, перш ніж піти у монастир? Причина, швидше за все, була житейська, навіть банальна: їй ніхто не подобався, а батьки не примушували. У традиціях іспанської культури є звичай, що молодша або єдина донька присвячує себе доглядові за батьками, які невпинно старіють, а продовженням роду займаються брати. Вони ж приносять своєму роду славу й почесті.
Марія Консепсьйон опікується батьками. Й активно займається благодійністю. Вона не тільки допомагає бідним, налагоджує медичне обслуговування, але й приділяє величезну увагу освіті індіанців. Коли батьки помирають, Кончіта вже немолода, за мірками того часу. Про заміжжя вона й не думає і повністю присвячує себе освітній діяльності. Саме в той час вона знайомиться з домініканцями, які прибувають до Каліфорнії.
Перші представники Ордену Проповідників на цих землях опинилися приблизно до середини ХІХ століття. З Іспанії приїхали двоє священиків і одна монахиня. До них на початку 40-х років і приєдналася донья Арґуельйо. За кілька років, коли домініканці вирішили поширити свою місію на землі Каліфорнії, Кончіта стала першою сестрою «з місцевих», яка вступила до щойно заснованого монастиря св. Катерини. Марія де ла Консепсьйон Марсела Арґуельйо стала сестрою Марією-Домінікою.
Харизма ордену якнайкраще відповідала внутрішнім устремлінням цієї дієвої жінки. Ставши черницею, вона не тільки не полишила благодійної діяльності, а й узялася за неї з новою ревністю. Серед індіанців її називали «благословенною»; серед іспанців — «черницею, яка танцює». Це йменування було пов’язане з тим, що вона використовувала всі можливі для того часу засоби збору коштів для відкриття нових шкіл, також і влаштовувала популярні тоді благодійні бали.
Насправді Кончіта увійшла в історію Каліфорнії не своїм дивним коханням до російського посланця, не тим, що вона, за легендою, 30 років приходила на берег океану, — а тим, що вона принесла освіту й світло християнської віри безлічі індіанців та поселенців.
Чи була взагалі сестра Марія Домініка закохана у графа Рєзанова? Навіщо їм були потрібні ті заручини? Історія не дає відповіді на ці питання. Головне, що перед нами не розповідь про жінку з нещасною долею. Марія Арґуельйо зробила свій вибір: вона присвятила себе просвіті індіанців. І хоч би яка красива була казочка про «Кончіту з Рєзановим» — це всього лише казочка.
Анна Гольдіна, К-портал
фінансово.
Щиро дякуємо!
