Фастівські діти: «А я в хатці!»

Знаєте таку дитячу гру? Треба тільки добігти до потрібного місця, і той, хто тебе ловить, навіть якщо стоятиме поруч, не зачепить, бо ти йому отак переможно: «А я в хатці, а я в хатці!» Хатка, домик, прихисток, притулок, прибіжище. У четвер, 3 жовтня 2013 р., у Фастові під Києвом урочисто відкрили Дім св. Мартина де Порреса.

Ну, сказати, що його «відкрили», буде не зовсім правильно. Зрештою, справі вже вісім років (як дитині, справді). Розпочиналося все ще з о. Томашем Словінським ОР, якого потім перевели в іншу парафію. Це священик-домініканець із відкритою усмішкою і великою-великою любов’ю до дітей. Бо без великої-великої любові неможливо було приводити «до дому і до порядку» сиріт, напівсиріт, проблемних, відкинутих, циганських, українських побитих, знайдених на смітнику (це не літературний прийом, а вказівка на місце проживання). У день свята о. Томаш разом із дорослішими дітьми весело тренувався ходити на ходулях, а з меншими і геть малими — пускав довгі, як райдужні ковбаси, мильні бульки зі спеціальних таких «рогаток».

Довгі роки опікою для кризових дітей займався о. Михайло Романів ОР. Дещо про Дім і його регулярних гостей — це не дитбудинок, це дім для дітей, що суттєво — о. Михайло розповів для телебачення.

Отже, у Фастові відкрито спільний проект Ордену Проповідників та благодійної місії «Карітас-Спес Україна». Тому нічого дивного, що очолити Святу Месу запросили Генерального директора «Карітасу», єпископа Станіслава Широкорадюка. Він виголосив проповідь, у якій не тільки говорив, як належить пастиреві, про допомогу потребуючим тощо, а й про конкретні кроки, які робить Церква. Зокрема, через «Карітас-Спес». Про цей Дім, який не є сиротинцем, але допомогу надає чималу. Причому, зважте, не тільки кризовим дітям: віруючі та інші люди доброї волі мають змогу завдяки цьому конкретному Домові робити конкретні добрі справи. А це буває важливо, щоб не вихолостити порив до добра, який буває в кожній душі, не обов’язково католицькій. Так, на відкритті Дому виконувачка обов’язки мера Фастова п.Галина Поліщук сказала від імені властей міста, що цей Дім депутати забувати не будуть.

Святкування відкрив виступ колективу фастівського Будинку дитячої творчості (керівник — Світлана Дабровська)

У цьому Домі втілена також конкретна допомога віруючих, фастівчан і не тільки. Наприклад, прекрасне оформлення Дому належить Ользі Гаськовій, із Житомирської області, яка виявилася прекрасним художником-оформлювачем. «Два місяці вона розписувала цей будинок ледве не день і ніч, — сказала її подруга Олена, бо сама Ольга тільки віджартовувалася на розпитування про цю роботу. — Вона навіть засинала отак, з руками догори, так нароблялася!» Ну і як тут не згадати волонтерів, які працюють із дітьми, допомагаючи їм зростати в теплі та зростаючи душами разом із ними…

До слова, на другому поверсі Дому є кімната для волонтерів, кімната для дівчаток, кімната для хлопчиків, спальня — тобто за серйозної потреби там можна не тільки після школи погрітися чи вихідні провести по-людськи, а й трошки пожити. На першому поверсі – кухня та приміщення для «більших» і «менших», з дитсадковими стільчиками-столиками. Втім, замість довго розповідати, краще трошки показати. Тим більше що воно того варте.

Оформлення Ольги Гаськової

І стало воно того варте за сприяння великого числа народу. На маленькій сцені, встановленій для святкування, о. Михайло Романів не тільки зачитував з папірця імена та посади іноземних благодійників, а й вишукував поглядом по присутніх: а ще оця сім’я, якій ми так багато завдячуємо, і оці сусіди, які є ще й нашими добрими друзями…

Від керівництва “Райффайзен-банку” Дім св. Мартина отримав подарунковий сертифікат на професійну пральну машину, а від консульства Республіки Польща у Києві — отакенький телевізор… Дарує Генеральний консул РП в Києві п. Рафал Вольський

Духа «живого» пастирювання має не сам-один Папа Франциск. Цей дух легко впізнати, коли бачиш тих, хто так само відкрито й по-людськи дивиться на світ, а не займається офіціозом і вітанням виключно віп-персон… Наприклад, на цьому святкуванні, коли після Меси всі вийшли у двір Дому св. Мартина, а з неба на траву і дітей у концертних костюмах посипалася сніжна крупа, — всі разом, віпи і не віпи, стояли просто неба. Тільки одні виходили до мікрофону, а інші ні.

Освячення Дому св. Мартина де Порреса — “святого Мартина від Любові”
 

Стояли «як прості смертні» доктор Герберт Степіч, голова Благодійного фонду «Степіч Чаріті», і директор «Асамер-Холдінг» Курт Асамер, і заступник посла Австрії в Україні Йоганес Айгнер, і Генеральний консул Республіки Польща у Києві Рафал Вольський, і представник правління «Райффайзен-банку»; і мерзли разом з усіма Жанет Кісслінг, директор Фонду Кляйн Херзен, Астрід Ейзерінг зі Швейцарії, віце-консул ОР Магдалена Окай, Юстина Камиковська — жінка, яка заснувала у Кракові благодійний фонд «Про Україна», спеціально для допомоги фастівському дому для дітей… Бо тут же важливо не тільки заснувати і відкрити. А ще підтримувати і розвивати. Як зазначив Генеральний секретар «Карітас-Спес Україна» о. Віктор Симон, тут ідеться не про будівлю, а про ДІМ. У кожної людини повинен бути ДІМ, тепло, внутрішній якір надії, і кожний такий проект, як фастівський, здійснений австрійцями у рамках програми «Допомога дітям», створює острівці цього тепла.
 

Урочистий момент перерізання стрічки: Курт Асамер, Герберт Степіч і єпископ Станіслав Широкорадюк

Серед благодійників о. Михайло із превеликим задоволенням назвав і тих, за чиєї допомоги свято мало силу-силенну додаткових моментів: наприклад, пам’ятні значки та магнітики з нагоди відкриття Дому, чашки з малюнком і пам’ятним написом. Священик сам усього не «тягнув», це робили активні парафіяни: наприклад, Ігор Кириченко, або Віра Старинська, фактично секретар Дому, Катерина Чвалова, «наша англійська», сусід і друг парафії Володимир Вєкшин та його фірма «Лазур», яка зробила у Домі опалення… А художник Мачєй Заборовський із Варшави, співзасновник рекламної агенції GSZ ADVERTISING та Союзу польських акварелістів, надав свої акварелі для видруку кольорового календаря.

Коротше кажучи, до цієї спільної «дитини» Ордену Проповідників і Карітасу долучилося чимало помічників…

Фастівські діти: тепер точно буде тепло!

— Благодійники, які займаються цим проектом, погодилися надавати допомогу, якщо справу провадитиме «Карітас-Спес», — сказав спеціально для CREDO єпископ Станіслав Широкорадюк. — Для них було важливо мати впевненість, що виділені кошти підуть у правильному руслі. Це не перший випадок: на жаль, чимало благодійників набули в Україні негативного досвіду… Вони хочуть мати надійного партнера, і я дуже радий, що «Карітас» для світу є саме таким надійним партнером, якому довіряють, і через нас допомагають іншим. Бо це також є місією Карітасу: не тільки самим добро робити, а ще й іншим допомагати у цьому. Окрім цього, важливо, щоб над проектом була постійна опіка, адже священик у парафії може змінитися, справа не повинна будуватися на чиїйсь персональній праці чи харизмі. Важливо, як ця справа розвиватиметься. Не бракує проектів, які були дуже успішно запущені — а потім їх не змогли утримати… Домініканці — проповідники, дім для дітей — це, справді, немовби не їхня харизма. Але у Фастові їм довірено велику парафію, де багато дітей, знедолених, багато харитативної праці. Орден же має ту перевагу, що може надати людей, «персонал», а це велика цінність у Церкві. А ми підтримуємо.

З нагоди сьогоднішнього свята, — продовжив єпископ Станіслав. — я б хотів побажати, щоби священики зрозуміли одну річ: праця Церкви не може бути однобічною. Пасторальна праця дуже важлива, вона стоїть на першому місці, а також є праця соціальна. Саме цю соціальну працю священики часто занедбують, гадаючи, ніби їхня справа то проповідувати. Я вважаю, що ми (як Церква) багато втрачаємо, занедбуючи бідних. Ми маємо робити все, аби працювати у двох напрямках, і така можливість є, її треба тільки використати. Є наші волонтери, наша молодь, охочі люди — це такий потенціал, який сьогодні рветься до роботи, й просто потрібен священик, який міг би це використати! На жаль, тільки деякі священики це зауважують, тож я бажаю, аби всі вони це зрозуміли. Наша проповідь — двонаправлена, двовимірна: ми проповідуємо словом і ділом.

Маленький герой дня: 9-річна Вероніка Рибачук закривала святкування, відважно співаючи свою пісню на майже порожньому подвір’ї, коли всі учасники та гості свята поховалися від холоду в новоосвяченому Домі та пригощалися смачним обідом, який надав київський ресторан “Краків”

Можна переглянути хороший фотозвіт зі святкування у Фастівському блогу.