У столиці Сербії триває відзначення 1700-річчя Міланського едикту. Історичний указ, підписаний 313 року співправителями імперії Константином і Децієм, поклав край гонінням на християн, проголосивши свободу віросповідання для всіх релігій Римської імперії.
8 жовтня 2013 р. в бєлградському Національному театрі відбулася прем’єра опери «In Hoc Signo» («Під цим знаком»), написана сербським режисером Деяном Міладіновичем на музику італійського композитора Марко Фрізіни, який є католицьким священиком.
У заході узяли участь президент Республіки Сербія Томіслав Ніколіч, представники державних та церковних властей. Про значення цього музичного твору в рамках ювілейних святкувань розповів директор папської Латеранської музичної капели, монсеньйор Марко Фрізіна.
— У п’ятнадцяти сценах викладено життя Константина, насамперед у світлі його історичного та культурного значення: він вказав, що саме християнство принесло оновлення й надію для Римської імперії, а також для всього давнього світу.
Відповідаючи на запитання про екуменічний характер опери, монсеньйор Фрізіна відзначив:
— «In Hoc Signo» формально багато в чому схожа з великими східними, слов’янськими операми… Це монументальний твір із великими хоровими сценами драматичного характеру, оскільки це також і драматична історія. Нашим же бажанням було, з одного боку, надати опері відтінку балканського світу з традиціями літургійної музики Православної Церкви, а з іншого — елементів григоріанського хоралу, тобто музики Заходу. Було докладено чималих зусиль, аби втілити цю зустріч у музиці. Наприклад, в опері є велика сцена Нікейського Собору, де лунає Символ віри грецькою і латиною: дві мови переливаються, переплітаються між собою, переходять одна в одну. В підсумку ці піснеспіви виконуються разом усіма хорами. В цю мить зустрічаються дві «душі» раннього християнства, які поклали початок нашій християнській вірі.
І для православ’я, і для католицизму найважливішим символом є Хрест, який мав центральне місце в історії імператора Константина.
Монсеньйор Марко Фрізіна підкреслив, що сама назва опери — «In Hoc Signo» — означає «під знаком Хреста». Кульмінаційні сцени (битва при Мульвійському мості та об’явлення Хреста імператору Константину) відбуваються ближче до кінця першої дії. Структурально це не саме видіння Константина, а деяке наближення до нього. Це поступове дозрівання, проходячи яке, імператор починає розуміти, що роль християн в імперії є важливою і навіть фундаментальною.
Імператор Константин правив у період «нерозділеної Церкви». Що може внести сучасне мистецтво в екуменічний та міжрелігійний діалог? На це питання монсеньйор Фрізіна відзначив:
— Мистецтво долає бар’єри і надає змогу виразити великі діла людини та її віри, об’єднуючи людей мистецтва в екуменічній зустрічі. Так і в нашому випадку: ми зустрілися як двоє дослідників, які побачили схожі речі, що доповнюють одна одну. Ми обмінялися ідеями, інтуїціями, емоціями, зустрілися на території єдиної віри: віри у Хрест, у Божу благодать, у надію, в Церкву… Сподіваюся, що це буде одна з багатьох подій, коли можна буде говорити мовою музики та мистецтва на ці великі теми: про мир, братство і ще багато про що. У прагненні до християнської єдності мистецтво може стати справді переконливою перспективою.
За матеріалами: Радио Ватикана
фінансово.
Щиро дякуємо!
