Роздуми над Словом Божим на понеділок XXVIII звичайного тижня, рік І
Лк 11, 29-32
Господь Ісус найбільше прагне спасіння людини. Коли Господь на Хресті промовляє слово: «Прагну!» (пор. Йн 19, 27), то говорить не про те, що Йому хочеться пити, а про прагнення спасти душі. Зважаючи на безмежне прагнення Господа дарувати спасіння людині, можемо зрозуміти, якою великою спокусою була для Нього пропозиція диявола (під час спокушання в пустелі): якимись захопливими чудесами й вчинками змусити людину повірити в Нього (пор. Лк 4, 9‑11). Господь відкидає цю спокусу словами: «Сказано: “Не спокушуватимеш Господа, Бога cвого!”» (Лк 4, 12).
Очікуючи знаку від Ісуса Христа, люди спокушують Ісуса (Бога) подібно як Його спокушав диявол. Господь не піддається, а скеровує увагу на єдиний знак, завдяки якому люди насправді можуть пізнати, що Ісус є Господом: знак Таємниці своїх Страждань, Смерті й Воскресіння.
Господь проявляє до нас істинну любов: не піддається на те, щоб ми використовували Його любов до нас, коли ми егоїстично очікуємо від Нього знаків, які б нам припали до вподоби. Адже ці знаки змусили б нас повірити, а відтак, зламавши наш вільний вибір, нашу свободу, позбавили б нас можливості виявити Богові істину любов.
Ісус залишається вірним своєму Отцеві (а відтак зберігає свою автентичність), навіть ціною того, що деякі все ж таки в Нього не увірують і можуть бути позбавлені спасіння. А це завдає Йому більшої рани, ніж Його власна смерть на хресті.
Так і ми не повинні знеохочуватися й піддаватися розпачу, коли суспільство вимагає від нас, християн, виконання своїх егоїстичних очікувань. Бо хоч нам і може бути болісно через те, що не всі нас зрозуміють, проте все ж таки найважливіше в нашому завданні — залишатися вірними Христові та Церкві.