Роздуми над Словом Божим на свято св. Луки
У канон Святого Письма увійшли Євангелія, написані чотирма Євангелістами. Вони несхожі одне на одне до тієї міри, що навіть виникають певні суперечності й нестикування у розповідях. Пояснюється це досить просто: Євангелісти пропускали історію Ісуса Христа крізь себе, свою особистість, крізь своє серце. Тому записані Євангелія, хоч і непомильні у справах віри та моральності, становлять плід переживань богонатхненного автора цієї священної історії.
Євангеліє, записане святим Лукою, має фрагменти, яких не знайдемо у трьох інших. Як, наприклад: розповідь про Благовіщення Пресвятій Діві Марії, так зване «Євангеліє дитинства» Ісуса Христа. Не знаходимо також в інших Євангеліях такого розгорнутого опису Гетсиманського боріння, де св. Лука з особливою докладністю нотує симптоматику — адже був лікарем: «Перебуваючи у великій тривозі, Він ще ревніше молився; піт Його став як краплини крові, що капали на землю» (Лк 22, 44). Євангеліст Лука — єдиний із чотирьох Євангелістів, хто передає нам дві притчі Ісуса, що особливо підкреслюють Його людяність і милосердя: притчу про Блудного сина і про Милосердного самарянина.
Євангеліє, Добра Новина проголошена Ісусом, не може залишити байдужим до себе нікого, бо в ньому людина може відкрити для себе щось таке, що по-особливому торкається її душі і є близьким саме цій людині. «Слово Боже — живе й діяльне» (Євр 4, 12): воно саме в нас діє, змінює нас, впливає на нас. Отже, проповідь Євангелія не тільки не позбавлена сенсу, але є одним із перших завдань християнина: «Але як прикликатимуть Того, в кого не повірили? І як повірять у Того, про кого не чули? І як почують без проповідника?» (Рим 10, 14).
Сьогоднішній уривок Євангелія нагадує нам також і про це: що той, хто проповідує Боже Слово, спершу повинен сам беззастережно довіряти цьому слову(див. Лк 10, 4). Саме така, беззастережна довіра є запорукою успішності проголошення Євангелія.
фінансово.
Щиро дякуємо!
