Розповідаючи історію свого навернення, Клайв Стейплз Льюїс називає три речі, які вплинули на його віру: коло друзів, відкритість до складних ідей і любов до зосередженого читання.
Це підкреслює, наскільки важливу роль у нашому християнському житті відіграє спільнота, віра і ерудиція.
По-перше, саме погана компанія свого часу збила Льюїса на манівці. В автобіографії «Зачудований радістю» він пише, що перед тим, як пережити навернення, він пережив втрату віри.
Хоча у нього були міцні стосунки з батьком і братом, дитинство Льюїса здається доволі самотнім. У початковій школі він добре давав собі з цим раду, вигадуючи фантастичне королівство тварин.
Але роки навчання в інтернаті Льюїс описує як темну систему контролю, яка у цілком формальний спосіб дозволяла старшим хлопчикам ганебно знущатися над молодшими. Без підтримки спільноти його віра природним чином ослабла.
Згодом, як і у багатьох дітей, віра Льюїса похитнулася.
Коли йому було 9 років, його мати померла від раку, хоча він молився за її одужання з усією вірою, на яку був здатен, вірячи, що Бог відповість на його молитви. На додачу до всього йому почало здаватися, що його молитва справжня лише тоді, коли він відчуває від неї якусь особливу втіху.
Ніхто не навчив його того, про що він дізнається згодом: Бог — це Спаситель і Суддя, а не «чарівник», який запобігає трагедіям, і не стимулятор, який постачає дофамін на вимогу.
Далі його вченість теж зіграла з Льюїсом злий жарт. Він переживав кризу віри, а його вчителі дуже мало робили, щоб допомогти йому вирішити непорозуміння. Він навчався у кількох британських закладах для хлопчиків, де «загальною думкою було те, що всі релігії — це просто нісенітниці, за винятком нашої [англіканської] — на щастя, абсолютно істинної. Але на якій підставі я міг вірити у цю винятковість?»
Він уже перестав вірити в Бога, коли почав займатися з новим репетитором: В.Т. Кіркпатріком, який навчив його ретельного мислення — і зміцнив його атеїзм.
Його перші кроки назад до віри почалися там, де й кроки від неї: у спільноті. У 16 років Льюїс зустрів свого першого друга, Артура Ґрівза: вони подружилися на підставі спільного захоплення скандинавськими міфами.
«Виявилося, що нам подобалається не лише одна й та сама річ, але й ті самі її частини, — згадував Льюїс. — Я був настільки далекий від думки, що така дружба можлива, що навіть ніколи її не прагнув».
Ця дружба тривала протягом усього життя, і саме Ґрівз став одержувачем листів Льюїса про те, що з ним сталося 10 років потому.
Читайте також: Толкін і Льюїс: дружба, навернення і камені спотикання
Вже 27-річним Льюїс отримав нагоду переоцінити своє дитяче розчарування у вірі. В Оксфордському університеті дуже популярною була книжка Джеймса Фрейзера «Золота гілка». Вона описувала християнську історію лише як ще одну версію міфів різних культур про богів, які вмирають і воскресають.
Як і багато хто, Льюїс повірив у цей висновок. Але потім сталося те, про що він написав: «Найзапекліший з усіх атеїстів, яких я будь-коли знав, сидів у моїй кімнаті і зауважив, що докази історичності Євангелій справді напрочуд добрі. Він сказав: вся ця історія Фрейзера про вмираючого Бога — потужна штука. Здається, ніби це справді колись сталося».
За словами Льюїса, той факт, що він почув це від такої людини, зламав його світогляд.
Льюїсу знадобилося шість років, щоб вивчити це питання і скласти все докупи. У листі до Артура Льюїс описав нічну розмову, яку він мав зі своїми друзями-інтелектуалами: Джоном Толкіном та Г’юго Дайсоном.
Він усвідомив, що історія Христа не була імітацією язичницьких міфів чи відображенням сільськогосподарських циклів. Він зрозумів, що Бог, який створив усе через Христа, закарбував цю історію в усіх людях, і що Його фундаментальна історія проявляється в їхніх історіях та у самій тканині буття, бо це історія, яка насправді колись сталася.
Таким чином для навернення Льюїса знадобилися всі три його пристрасті: до спілкування з друзями, до міфів і до навчання.
Спільнота, віра і навчання — це те, потрібно і нам. Щоб жити глибоким християнським життям, кожному з нас потрібні друзі, які нас підтримують, відкритість до Божого голосу і глибоке розуміння інтелектуальної основи наших переконань.
фінансово.
Щиро дякуємо!
