Все про Аню

«Біль. Який він прекрасний, цей біль. Так, усе заради тебе, Аню… Тільки не йди, бо шляху назад немає».

Зі статусу ВКонтакті

Вперше про Аню я почула у кабінеті психотерапевта. Марія Дьяконова лікує дівчат (а буває, і хлопців) від харчових розладів: анорексії та булімії.

— Головне наше завдання — подавити Аню, — сказала вона.

— Хто це? — спитала я.

— «Аня», або же «Ана», це скорочено «анорексія», — пояснила психотерапевт. — Це ніби частина особистості, яка змушує дівчат голодувати. Коли вони довго сидять на дієті, в їхніх головах з’являється ця Аня. Вони навіть розмовляють із нею. Вона дуже строга. Сварить їх, називає «жирними свиньми», змушує відмовлятися від їжі, качати прес і так далі. Ми мусимо навчити дівчат її не слухати.

Анорексія — це розлад харчування, за якого людина постійно відчуває панічний страх набрати вагу. Він перекриває всі інші почуття та емоції і не відпускає людину, навіть якщо вона при смерті. Близько 90% хворих на анорексію — дівчата віком 12–24 років. Анорексія невиліковна і дуже небезпечна. З часом організм перестає засвоювати їжу. Припиняється робота серця, і людина помирає.

Луїсель Рамос, бразильська модель. Померла у 21 рік під час модного показу.

Тетяна з Дніпропетровської області п’ять років хворіла на анорексію. При зрості 176 см схудла до 36‑37 кілограмів. Харчувалася тільки жвачками та зеленим чаєм. Але ніколи не була задоволена результатом, їй постійно здавалося, що вона товста.

— У мене припинились місячні, почало випадати волосся, нігті гноїлись і злазили. Шкіра пішла плямами і стала жовтого кольору, гноїлись ясна. Я постійно мерзла. Але щось усередині мене змушувало сидіти на дієті й тренуватися до повного виснаження.

Я спитала Тетяну, чи знає вона про Аню. Дівчина зніяковіла, але сказала, що так.

— Як вона виглядає: чи стара, чи дівчина, чи монстр, чи хто? — допитувалась я.

— Це ніби голос у моїй голові. Я розумію, що мені не потрібно качати прес після роботи, я почуваюся дуже погано. Але починають гризти думки, що як цього не зроблю — наберу кілька кілограмів, і живіт обвисне. Найгірше було, коли я вирішила набрати вагу. Аня постійно звучала в моїй голові. Але я все одно вирішила її позбутися. Мені не подобалася, що та частина всередині мене, яка змушує худнути, керує мною. Як набрала 50, її голос ослаб.

Через те, що Тетяна почала худнути в підлітковому віці, у неї не сформувалися внутрішні органи. Вона ніколи не зможе виносити дитину.

Пошук соцмережі ВКонтакті на запит «анорексія» видає 652 співтовариства. Група «Анорексія» має 90 тисяч учасників. «Типова анорексичка» — 60 тисяч. «Клуб анорексиків — 21 тисячу. Поклоніння Ані нагадує цілий культ. У цих групах їй присвячують листи і поеми. Зізнаються в коханні. Ось деякі статуси:

«Аня — моя найкраща подруга. Аня — мій стрижень краси, успіху і стрункості. Аня — це анорексія. Ми йдемо рука об руку протягом двох довгих років. Завжди разом, завжди поруч..»

«За останні місяці Ана стала мені найближча…"

"Іноді я замислююся про те, що буде, коли я досягну 40 кілограмів; про те, чи зникне Ана з мого життя. І чи зможу я її відпустити… "

«Мій зріст 170 см, і вага на сьогоднішні становить 45 кг. Далі я не піду, і Ана це прекрасно знає. Ми гармонійні…»

Так дівчата уявлять Ану–анорексію і Мію — булімію.

Вважається, що анорексію та булімію (харчовий розлад, за якого, аби схуднути, викликають у себе блювоту) провокує масова поп-культура. Глянцеві журнали, анорексичні поп-ікони: Кіра Найтлі, Анджеліна Джолі та Кейт Мосс. Схуднення для дівчат — це ніби квиток у казкове життя красивих людей на фоні дизайнерських інтер’єрів.

Але недаремно анорексія — це психічне захворювання. Вона починається з психологічної травми. Наприклад, батько покинув маму, сказавши: «Я не можу жити з такою товстою коровою!» Або дівчину образили однокласники. Психологи вважають, що в основі хвороби лежить бажання взяти життя під контроль. Від підлітка зараз дуже багато вимагається: здати тести, вступити, знайти працю, і при цьому гарно виглядати. Дитина в хаосі. Аби повернути відчуття контролю, підліток звертає увагу на своє тіло.

Спочатку дівчина шукає рецепти дієт по соцмережах. Скидає кілька кілограмів. Батьки зазвичай нічого не помічають. Вважають: схудла — росте. Не має сил — багато задають у школі. Їсть самі яблука — провадить «здоровий спосіб життя». Мама може навіть похвалити: «Правильно, а то розтовстієш, як я». Усвідомлюють серйозність ситуації тільки тоді, коли дитина опиняється на лікарняному ліжку.

Не можна сказати, що Аня — це щось нове. В кожну епоху існував свій «демон» модного самогубства. Ще років із двадцять тому ним були наркотики. Перед тим хлопці підривали снаряди, що залишилися з війни. Ще раніше молодь масово бажала самовбитися за ідею. Жінки носили корсети, які здавлювали внутрішні органи та провокували викидні. До того стрілялася на дуелі. Після «Страждань молодого Вертера» різали вени. І так далі у глибину століть.

Перемогти Аню дуже складно. Потрібен цілий комплекс заходів, як медичних, так і психотерапевтичних. Хворі повинні заново навчитися, як поводити з їжею. Їм не можна робити перерви більше трьох годин. Потрібно обов’язково перекусити. Лікар-психотерапевт або батьки мають переконати дитину, що вона красива, її люблять такою, яка вона є. Хворі на анорексію — психологічно нестійкі, тому батьки мають набратися терпіння. Але найголовніше — потрібна мотивація. Щоб людина хотіла жити далі, вона має почути голос, сильніший за голос Ані.