Я була там. У місті, звідки почалась кампанія проти педофілів. У 2002 році в Бостоні (США) засудили священика, якого визнали винним у насильницьких діях проти дітей. Через рік його вбили у в’язниці. Якраз цього, 2003-го, року я була в Бостоні на стажуванні. Ми, група журналістів з України, ходили різними редакціями і звісно «педофільська» тема була однією з головних. В одному журналі нам похвалились, що процес висвітлювали 25(!) журналістів, в іншому розповіли, як вони вирішили шукати педофілів в інших місцях, наприклад, у школах. Це називається «розвивати тему».
Коли я повернулася додому, то в українських засобах масової інформації, які висвітлювали бостонський скандал (тобто скачували інформацію з Інтернету), фігурувало 20 педофілів. Через кілька місяців ЗМІ розповідали вже про 400 педофілів. Якби я особисто в Бостоні не чула цифру «1», я б, чесне слово, повірила в існування цих 400-от.
Отож, увага! Загадка сторіччя: «Звідки ж взялось 400 віртуальних педофілів?»
Я хочу, щоб ви мене правильно зрозуміли. Я не говорю про педофілію, як злочин, який переслідується відповідними органами і за який передбачена кара. Я говорю про «педофілію», як про медійний і соціальний феномен. Боротьба з педофілами нагадує мені боротьбу з наркоманами і проститутками, яка вирувала на наших мас-медійних просторах буквально пару років тому. Про наркоманів-проституток писали всі газети, про них знімали передачі, ловили їх, відпускали, викривали. Це були топ-новини. Але зараз їх немає на перших сторінках. Що, проститутки вимерли? Чи міліція з ними дуже ефективно бореться? Чи наркомани зникли, амфетаміни на дискотеках ніхто не продає? Є вони, і як це не прикро визнавати, їх не стало менше. Так чому ж про них не говорять? Відповідь проста – не актуально.
Недаремно топ-тема «проститутки-наркомани» співпала з розвалом Союзу. Впала завіса, настав новий світ, а з ним і нові небезпеки. А «проститутки-наркомани» стали уособленням, концентрацією, якщо хочете, персоніфікацією, тих небезпек, які несла із собою нова система, і прикладом того, що приховувала стара.
І так було завжди. До «наркоманів-проституток» всіх лякали «соціалістами-імперіалістами» (в залежності від того, хто на якому політичному полюсі жив). До того були пара «комуністи-фашисти». Ще до того «вороги народу», «неповноцінні раси», «терористи», ще хтось. І так до сумнозвісного полювання на відьом, і далі у глибини віків.
Зазвичай група, якій випала роль «жахалочки», аморальна, малочисельна і добре законспірована. І це ще більше лякає – ти навіть не знаєш, хто із твоїх знайомих педофіл.
Я особисто не вірю в теорію всесвітньої змови, і не думаю, що сидять якість люди, масони, чи хтось там ще, які вдень і вночі вигадують кому ж наробити капостей. Мені здається, що такі ідеологічні «жахалочки» спочатку виникають спонтанно, а потім їх починають використовувати всі кому не ліньки. Але чому сьогодні нас лякають «педофіли», і зовсім не лякають чаклуни і відьми?
Існує таке поняття «дух часу». Виникнення подібних ідеологічних «жахалочок» зазвичай співпадає із зміною системи. А зміна системи – це дуже болісний процес: вилазить все, що довго приховувалось. Старі ідеї руйнуються, а нові ще кволі та зелені, і не можуть заповнити той ідеологічний вакуум, який утворюється.
Наприкінці минулого сторіччя та на початку цього світ (і Україна також) вступив у нову еру – постіндустріальне або інформаційне суспільство. З появою Інтернету межі світу дуже звузились. Важко уявити, що ще 15 років тому я подружці з Ізраїлю писала листа, який йшов місяць. Тепер я можу з нею спілкуватися в реальному часі у будь-який момент. Я можу спостерігати он-лайн за порятунком чилійських шахтарів та дивитися фільми у мережі. На нас звалилась величезна кількість інформації. Різної інформації, в тому числі і такої, про яку я не знала і знати не хотіла. Ми отримали безконтрольний доступ до тем, які раніше були суворо табуйовані. Не завжди мозок може переварити такі обсяги та такі теми. Виникає страх, в тому числі і страх за дітей. А як уособлення цього страху на арену виходять 400 педофілів, які заховалися у мережі, і полюють на наших дітей. І це вже топ-тема. Заголовок «педофіли» автоматично гарантує, що сторінку відкриють. Про це всі пишуть, з цим борються на державному та міждержавному рівні, з’являються нові подробиці, педофілів викривають, вони ховаються і так далі, і так далі…
Можновладцям вигідна наявність таких страшилок. У порівняні з проститутками-наркоманами, а також педофілами вони виглядають доволі світлими фігурами. «Я можу робити все, що завгодно: красти, дерибанити землю, нехтувати народом, але я ж не педофіл (не імперіаліст, не фашист, не терорист, не чаклун і т.д. і т.п.)! А той – педофіл, і цим все сказано». Крім того, боротьба з педофілами може відволікти народ від інших проблем, яких у кожній державі дуже багато і вирішувати їх ой, як складно. Людям же треба показати, як держава про них піклується. Інакше наступного разу не виберуть. Ну що легше: створити робочі місця чи провести в парламенті закон про хімічну кастрацію?
ЗМІ теж це вигідно: розвиток топ-теми автоматично гарантує продажі. Ідеологічні рухи, які жваво реагують на дух часу, отримують можливість звести рахунки зі своїми конкурентами. Таким чином «400 педофілів», ймовірно, ще довго блукатимуть нашими інтернет-просторами. І так триватиме доти, доки тема не набридне або не зміниться система.
Цікаво, що буде топ-страшилкою років так через 20?
Досьє:
Таїса Олійник
Освіта: перша – історик, друга – режисер
Працюю: журналістом
Мрію: знімати кіно. Помоліться, будь ласка, про це 🙂
фінансово.
Щиро дякуємо!
