Роздуми над Словом Божим на свято св. Стефана, першомученика
Не думайте, що Я прийшов, щоб мир на землю принести, Я не мир, лише меч (Мт 10, 34).
А Симеон їх поблагословив та й прорік до Марії, Його матері: Ось призначений Цей багатьом на падіння й повстання в Ізраїлі, і на знак сперечання… (Лк 2, 34).
Народження Ісуса Христа для землі і народження св. Стефана для неба — ці дві події лише на перший погляд не пасують одна до одної. Вони є різними проявами однієї сутності, ім’я якій християнство. Наше християнство — це не лише Різдво, Пасха та інші свята, не лише гарні традиції: ділення облаткою, освячення їжі на пасхальний сніданок… Таке християнство було б занадто відірване від життя, а самі звичаї і традиції не спасають.
Уже від свого початку християнство було назначене життєвими труднощами і стражданням. Радість народження Ісуса Христа була забарвлена важкою подорожжю, смутком зачинених дверей, народженням дитини у печері, гнівом Ірода, смертю невинних немовлят. Ісус не хотів народитись у царських палатах, лише серед пастухів, хотів розділити наше життя разом з усіма труднощами. Таким чином Він став Богом із нами.
Тому й народження до неба першого мученика св. Стефана святкується так близько з народженням Ісуса Христа. Так як колись Ісус розділив долю звичайних людей, так тепер звичайна людина уподібнюється в своїй смерті до смерті Спасителя: «І побивали камінням Степана, що молився й казав: Господи Ісусе, прийми духа мого!…. Упавши ж навколішки, скрикнув голосом гучним: Не залічи їм, о Господи, цього гріха! І, промовивши це, він спочив…» (Діян 7, 59‑60).