Казкотерапія

Казкотерапія — це читання або розказування дітям казок, які роблять так, що дитина віднаходить у них себе, свої клопоти та способи їх розв’язання.

Методика надзвичайно проста. Власне кажучи, вона зводиться до оповідання дітям казок. Тільки ось це історії про них самих або схожих на них дітей. Казки розповідають про типові для них клопоти, переживання. Їхні герої інколи потрапляють у халепу, часто мають проблеми, але завжди можуть дати собі з ними раду.

Які є казки?

Казкотерапія трохи нагадує мішок св. Миколая, з якого з’являються подарунки, відповідні кожному зокрема. Психолог скаже, що це один із методів, використовуваних у терапії дитини. Педагог — що цей діагностичний метод показує йому, як працювати з підопічним. Для батьків це буде підказка, як розмовляти втішливо, а для дитини — більш або менш цікава оповідка про дитину таку само, як вона, яка має подібні клопоти і труднощі, і яка завжди (але таки завжди) вміє з цим упоратися. У казкотерапії застосовуються три види казок: релаксаційні, психоосвітні і терапевтичні. У першому випадку назва говорить сама за себе, у другому йдеться про те, щоби читач на підставі переживань казкового героя міг навчитися чогось нового про себе, про свої можливості. Терапевтичні казки — це такі, в яких герой розв’язує проблему, що його мучить, а читач, якщо саме це переживає в цей час, має шанс вирішити власні клопоти у подібний спосіб. Ідеться насамперед про дитячі страхи та неспокої.

Читати чи розповідати?

Ніхто ще не вигадав кращого способу спілкування з іншою людиною, ніж слово. Вочевидь, слово мовлене. У цьому контексті казка розказана набагато краща за казку прочитану, а читана — краща за вислухану. Ясно, що кожен із цих способів подачі казок має свої вади й переваги. Аудіокнижки практичніші: дешеві, займають мало місця на полиці. Прекрасні для подорожей. І хоча складно на їхній підставі провадити дискусії, вони чудово справляються з роллю закріплювача знань. Є такі тексти, що їх дитина могла би слухати невпинно, і саме в їхньому випадку, після «проговорення» проблеми, аудіокнижка свою справу робить блискуче. Але перш ніж це настане, перш ніж проблему буде викрито, названо, проаналізовано (завжди внаслідок вільного обміну думками), казки краще читати, а ще краще, на думку фахівців, їх розповідати. Це мають бути прості історії, майже взяті з життя: про дитину та її проблему. Ідеальним є таке вибудування історії, коли дитина у певному місці переймає роль оповідача і виходить із неї, коли сама захоче. Треба тільки зважати, аби не переборщити. Пам’ятати, про кого, для чого й навіщо це оповідається: не моралізувати, а радше підказувати можливі розв’язання.

Ті, хто воліє більше читати, ніж розповідати, без труднощів знайдуть книжки, які відповідають своєю тематикою та змістом. При цьому варто пам’ятати про дві справи. Потрібно оберігати дітей від ілюстрацій у цих книжках, незалежно від їхніх естетичних приваб. Якщо дитина має ототожнитися з героєм казки, то їй це вдасться легше, коли вона сама собі цього героя уявлятиме. По-друге, варто виходити з принципу, що текст, хоч і важливий, виконує другорядну функцію в контексті поставленої мети, якою є заохочення до розмови про проблему, знайдення її розв’язань. Читання заради приємності читання у разі типової казкотерапії радше не справджується. Тексти радше є схематичними і більше, ніж артистизму, в них належало би шукати корисності.

Намалюй світ

Інколи з дитиною не вдається поговорити про проблему, бо вона ще замала або не має на це охоти. Тоді допомагає малювання. Дитина, заохочена намалювати ілюстрацію до казки, намалює саме те, що для неї важливе. Навіть якщо з чималої кількості ліній та закарлюк різної довжини не постане жодного конкретного образу, то важливіше, що дитина розповідає своєю працею, а зазвичай вона багато що має сказати. Насамкінець, малювання є одним із найкращих визволителів дитячої експресії. Насправді, то навіть ці обговорені й багато разів перечитані казки дитина має намалювати. Головно для того, аби ще раз, по-своєму, відкрити і проаналізувати їх. Варто допомагати дитині в цьому, виконуючи роль доброзичливого спостерігача; ніколи — не учасника гри. Натомість якнайбільше радиться гра в театр. Виконання ролей, таке типове для дітей дошкільного віку, може бути прекрасним доповненням до читання і вказівкою для подальшої праці.

В Україні, зокрема, виходить друком «Католицький Вісник», на «дитячій» сторінці якого завжди подано казку з відповідним коментарем для батьків: як її варто читати з дитиною, до яких висновків можна дитину підвести, як скористатися текстом для вирішення певних напружень.
 

За матеріалами: deon.pl