Неокатехуменальна семінарія Redemptoris Mater існує у Вінниці вже четвертий рік. Вона — одна з сотні інших подібних семінарій по всьому світі, які належать до руху Неокатехуменальної Дороги. В Україні таких семінарій, окрім вінницької, є ще дві: перша понад десять років тому постала у Києві, а минулого року в Ужгороді відкрилась перша семінарія Redemptoris Mater східного обряду.
Вінницька семінарія тимчасово розташувалась у житловій частині церкви Святого Духа. Сам храм, розташований на околиці міста, ще добудовується. А на кількох вузьких поверхах житлової частини живуть, навчаються й моляться майбутні священики-місіонери.
Нині у вінницькій семінарії навчаються п’ятнадцятеро семінаристів із різних країн: з України, Польщі, Італії, США, Мексики, Бразилії та Парагваю.
«Семінарія і країна, в якій навчатиметься той чи той семінарист, визначається жеребкуванням, — розповів CREDO ректор семінарії о. Мирослав Цибулскі. — В Італії є місто, куди щороку з’їжджаються хлопці, які відкрили у собі покликання до священства. І там жеребкуванням визначається, хто куди поїде. Хоча деякі люди, особливо старшого віку, чи ті, кому погано даються мови, залишаються вчитись у своїй країні. Наприклад, минулого року семеро хлопців з України вступили до семінарій Redemptoris Mater. Деякі з них навчаються у Вінниці, Києві чи в Ужгороді, а деякі поїхали на навчання до Словаччини.»
Відмінність семінарій Redemptoris Mater від звичайних дієцезіальних полягає не в програмі навчання, а у формації семінаристів. «Семінарії Redemptoris Mater теж є дієцезіальними, але місіонерськими, — каже о. Мирослав. — Їхні випускники готові йти служити будь-куди по цілому світу, куди їх пошле єпископ».
Семінаристи Redemptoris Mater під час навчання у семінарії продовжують свою духовну формацію у неокатехуменальних спільнотах, але вже у тому місті, де знаходиться семінарія. У Вінниці спільноти Неокатехуменальної Дороги є у двох парафіях.
Навчання у семінаріях Redemptoris Mater має свою специфіку. Перші два роки семінаристи живуть у сім’ях братів зі спільнот, де знайомляться з життям християнської родини та одночасно вивчають мову. Отець Мирослав пояснює це так: «Узагалі семінарії Redemptoris Mater з’явилися тому, що євангелізація потребувала пресвітерів, які були би здатні служити сім’ям, що перебувають на місії. А для цього священики мали знати життя християнських родин. Тому зародилась така практика, що перші кілька років семінаристи живуть по сім’ях».
Наступні два роки вони вивчають філософські дисципліни, після яких роблять перерву у навчанні й на кілька років відправляються на місію. У цей час вони знаходяться у гроні катехістів, які проводять євангелізацію, або як компаньйони перебувають разом із пресвітерами-місіонерами, чи перебувають на місії Ad Gentes, разом із родинами, які відправились на місію у секуляризовані країни чи туди, де християни є меншиною. Після дворічної перерви вони вивчають богослов’я. Загалом навчання триває близько восьми років.
Якщо семінаристи київської семінарії Redemptoris Mater відбувають навчання разом із семінаристами місцевої дієцезіальної семінарії Пресвятого Серця, то у Вінницю викладачів запрошувати доводиться окремо. «Деяких ми знаходимо на місці. Наприклад, латину семінаристам читає викладач Медуніверситету, так само як і психологію та українську мову, — каже ректор семінарії. — Знаходимо також викладачів серед місцевих священиків. Решта професорів приїжджають до нас з інших міст України, а також із Польщі, Італії та Іспанії. Іхні лекції перекладаються українською». Більшість викладачів, які приїжджають здалеку, також належать до Неокатехуменальної Дороги, і викладання у семінарії для них є місією. Ще кілька людей на місії допомагають підтримувати побут семінарії. Це подружжя з Польщі та дві жінки — з Італії та України (з Дніпродзержинська), які працюють на кухні. «У нашій семінарії немає найманих співробітників. Усі працівники є братами і сестрами зі спільнот і перебувають тут на місії», — каже о. Мирослав.
У Redemptoris Mater, як і в будь-якій іншій семінарії, — щільний графік. День починається о шостій ранку з Утрені чи Євхаристії. Далі на студентів чекають лекції, індивідуальні заняття та чергування на кухні. Увечері семінаристи іноді їздять на зустрічі неокатехуменальних спільнот чи проводять євангелізаційні катехизи, також і в інших містах дієцезії: в Козятині, Хмельницькому, Кам’янці-Подільському, Хмільнику.
Семінаристи живуть по троє і час від часу міняються кімнатами. «Має бути спільнота не двох-трьох людей, а усіх семінаристів. Тому, щоб ближче познайомитись один з одним, вони часом змінюють кімнати», — каже ректор. Усі мобільні телефони семінаристів знаходяться у нього в шухляді. «Вони їм не потрібні. Якщо часом трабе кудись подзвонити — вони приходять до мене і беруть».
«Мені телефона не бракує, — запевняє семінарист із Бразилії Хобсон Ґавіолі де Маттос. — Навіть під час канікул я часто забуваю, що в мене в кишені є мобілка». Бразилієць у Вінниці вже третій рік. Українською розмовляє напрочуд добре. Він каже, що навчатись йому неважко, особливо після того, як вивчив мову.
Доступ до інтернету семінаристи мають тричі на тиждень, протягом півтора годин. «Але коли нам потрібно знайти якісь матеріали для навчання в інтернеті, ми просимо у ректора дозволу й шукаємо. Але завжди з кимось. Ніколи не працюємо в інтернеті поодинці, — каже Хобсон. — Це потрібно щоб випадково не потрапити на інші сайти, де є багато спокус і небезпек для чистоти, чи просто щоб не гаяти часу. Я по собі знаю, якщо я сам сиджу в інтернеті, то починаю зв’язуватися з домом чи розмовляти зі знайомими і втрачаю багато часу».
Семінарії Redemptoris Mater існують на пожертви членів Неокатехуменальної Дороги. Вінницькій семінарії допомагають продуктами також парафіяни, а семінаристи, своєю чергою, допомагають на будівництві парафіяльного храму.
До речі, у капличці семінарії, яка знаходиться на останньому поверсі, під самим дахом, тільки нещодавно було завершено ремонтні роботи. Днями, під час відвідин парафії, цю капличку освятив єпископ-ординарій Кам’янець-Подільської дієцезії Леон Дубравський.