Поради від о. Юзефа Авґустина
«Нелегко знайти духовного керівника, навіть у чернечому житті. Навіть там, де під рукою кілька священиків, це ще не означає, що всі вони надаються на «керівників», – пише Том Мертон. Подібні відчуття мала польська містичка, блаженна Фаустина Ковальська: «Дивна річ, – пише в Щоденнику, – що так мало священиків вміє влити в душу силу й відвагу, що душа без мук завжди йде вперед. Під таким керівництвом душа, навіть слабка, може багато вчинити для Божої слави». Мертон також ставить діагноз такому станові речей: «Браком насправді добрих духовних керівників для ченців можна пояснити великі проблеми, які з’являються в деяких спільнотах». І хоча Мертон обмежує свої спостереження чернечим середовищем, але його діагноз можна поширити на всі спільноти Церкви.
Досвід показує, що там, де спільнота живе глибоким духовним життям, у душах її членів спонтанно народжується не тільки бажання користуватися керівництвом, а також бажання виконувати цю послугу. «Якщо справді прагнемо духовних керівників для нашої спільноти чи для інших, потрібно їх шукати. Принаймні молитися у цьому намірі! В останні роки з’явилося багато книжок і праць, присвячених духовному життю. А це тому, що серед вірних з’явилася така потреба і прагнення. Якщо зрозуміємо, що це не тільки потреба в духовному керівництві, а й справжній голод серед духовних осіб, то незабаром духовних керівників буде більше, бо їх пошле Господь. Він покличе священиків, які насправді захочуть присвятити себе цій праці, незважаючи на труднощі й жертви, пов’язані з нею». Ці слова написані давно, але й сьогодні вони актуальні для нашої польської ситуації. Молитися за доброго духовного керівника заохочує також бл. Фаустина Ковальська: «Душа повинна ревно молитися довший час за доброго керівника і просити Бога, аби сам вибрав його для неї. (…) Бог такий милосердний, що для того, щоб допомогти душі, сам вибирає для неї духівника і дає душі зрозуміти, що це саме той, перед яким вона повинна відкрити найпотаємніші глибини своєї душі, як перед Ісусом Христом».
Духовне керівництво в парафії – це окрема широка тема. Оскільки керівництво вимагає, щоб одній особі присвятити багато часу, то ним можна охопити обмежене коло людей. Отож постає питання, чи духовне керівництво можна пропонувати в «нормальній парафіяльній праці», яка охоплює тисячі людей. Систематичне духовне керівництво пропонується передовсім у формаційних закладах, в духовних семінаріях, в новіціатах і в деяких церковних спільнотах. Натомість у звичайному парафіяльному житті це дуже рідке явище. Священики зайняті передовсім «масовим душпастирством»: катехизацією, проповідуванням, уділенням Таїнств, харитативною і адміністративною працею.
" Компетентних духовних керівників не випустить жодний католицьких університет, академія чи семінарія
В останні роки Церква заохочує мирян включатися в життя Церкви. Функції та завдання, які не вимагають священства, можуть робити миряни. Але не йдеться про якесь протиставлення «масового» душпастирства «індивідуальній» допомозі. Одна і друга форма душпастирства необхідні для парафіяльного життя. В парафії вже існує чергування в канцелярії і сповідальниці, у майбутньому можливо визначити час для індивідуальної духовної допомоги. Духовне керівництво – один із суттєвих методів душпастирства, завдяки якому християн можна вводити в глибоке духовне життя. Більш зріле духовне життя парафіян призвело би до більшої відповідальності за парафіяльну спільноту і більше заангажування в душпастирське служіння. Таке заангажування звільнило би священика від обов’язків, які не вимагають священицького рукоположення.
Але існують ще глибші причини такого стану речей. У парафіяльному житті відсутні традиції духовного керівництва. Для того, щоб священик міг запропонувати духовне керівництво, потрібно мати якийсь взірець. У формаційних закладах духовне керівництво часом досить формальне. Брак доброго взірця на самому початку священицької формації призводить до того, що духовне керівництво не вважається дуже важливою справою в душпастирській праці.
Духовне керівництво у кожному виді праці видається важливою послугою. Кожна людина неповторна, її життєва дорога також неповторна, вона йде до Бога своїм індивідуальним шляхом. І тому окрім «масової» душпастирської допомоги потрібна індивідуальна допомога. Слід брати до уваги неповторність людини в її пошуках правди і Божої волі.
Здається, що компетентних духовних керівників не випустить жодний католицьких університет, академія чи семінарія, хоча ці заклади можуть розвивати інтелектуальну рефлексію в царині теології внутрішнього життя, яка дуже потрібна для інтегральної формації до духовного керівництва. Добрих духовних керівників спочатку формує глибоке життя віри церковних спільнот. Якщо священики, аніматори різних спільнот, духовні провідники (священики й миряни) часто зустрічатимуться з проханням про духовне керівництво, то це буде для них викликом розвивати цей вид душпастирства. Тому здається важливим, аби духовне керівництво не шукати тільки поза своєю спільнотою у різних духовних провідників, а також «на місці» просити про духовну допомогу тих провідників, яких маємо в наших спільнотах.
фінансово.
Щиро дякуємо!
