Потрібне єдине свідчення

Роздуми над  Словом Божим на четвер IV тижня Великого Посту

Сцена з сьогоднішнього Євангелія нагадує суд, але суд незвичайний, бо на ньому люди судять Бога. У єврейському суді правда зазвичай мала бути підтверджена свідками. На такого свідка Ісус кличе Йоана Хрестителя, визнаного авторитета, до якого юдеї самі посилали делегацію, — але його свідчення не приймається.

Також Ісус згадує Мойсея, але вже не як свідка, а як того хто звинувачує: «Не думайте, що Я буду оскаржувати вас перед Отцем; є той,хто вас звинувачує, — Мойсей, на якого ви звірились.
Бо коли б ви вірили Мойсеєві, то вірили б і Мені, адже про Мене він написав».

Та найбільш цікавим способом захисту, котрий застосовує Ісус, є викликання Бога Отця за свідка. Зазвичай будь-яка правда в суді мала бути підтверджена двома свідками, але існував виняток: коли справа стосувалася визначення батька дитини: було достатньо свідчення однієї людини — батька. Тобто коли хтось скаже: «Так, це мій син», то це вже мало вважатися за правду, і шукати інших доказів більше не було потреби. У сьогоднішньому Євангелії Ісус хоче використати цю можливість, коли говорить, що Отець через чудеса, що їх дозволяє звершувати Ісусові, засвідчує, що Ісус є Його Сином: «Діла, які дав Мені Отець, щоб Я їх довершив, — самі діла, які Я роблю, свідчать про Мене, що Отець Мене послав».

Але все даремно. Коли людина не бажає переконатись у чомусь — ніхто вже її не змусить. В усьому цьому тим, що найбільше ображає Господа, є факт, що коли б «інший прийшов у своє ім’я, того ви приймете».

Бог зі своєї сторони може провадити з нами дискусію на будь-якому рівні, переконувати нас у різні способи, але чи ми завжди відкриті на прийняття Його правди?