Леву XIV не пасують ярлики, які зазвичай навішують на пап. Він не «революціонер», як Франциск, ані «реставратор», як Бенедикт XVI. Слова «реформатор» та «реакціонер» також йому не пасують.
Натомість через місяць після його обрання вже поступово увиразнюється поколіннєва зміна у керівництві Церквою. Це, можна сказати, «оригінальний» понтифікат, очолюваний тихим, здібним пастирем, який надає пріоритет спадкоємності, але водночас має приземлену поведінку, здатність до наведення мостів і незалежне бачення, щоб встановити власний курс.
«Поколіннєва зміна» означає, що Лев — перший Папа, який на момент Другого Ватиканського собору не навчався у семінарії і не був священником. Цей факт надає першому Папі, народженому в США, певної відстороненості від великих соборних дебатів та суперечок кінця ХХ і початку ХХІ століть. У цьому контексті його вибір папського імені набуває додаткового значення, оскільки він мудро пов’язав себе з останнім Левом, батьком-засновником католицької соціальної доктрини, який правив понад століття тому, а не зі своїми ближчими попередниками.
Водночас, цей вибір свідчить про незалежний дух, який багато хто вважає цінною рисою нового Папи.
З перших хвилин свого понтифікату Лев наголошував на спадкоємності з Папою Франциском, який свідомо робив протилежне.
Новий Папа неодноразово цитував Франциска у своїх перших проповідях, наприклад, підтримуючи заклик до синодальної Церкви і підкреслюючи необхідність молитися біля гробниці свого попередника.
Водночас Лев чітко сигналізував про те, що він — самостійна людина.
Одним із помітних способів це зробити було прийняття всіх ознак папської влади. Він носив червону моцетту з моменту своєї першої появи у Лоджії Благословень. Він почав носити білі штани під сутаною — не як знак опозиції до Папи Франциска, який, як відомо, носив чорні штани, а радше для того, щоби надати сили і значення знакам та символам інституційної Церкви.
Ще один сигнал пролунав у його проповіді 1 червня з нагоди Ювілею сімей, дітей, бабусь і дідусів та літніх людей, коли Лев цитував енцикліку «Humanae Vitae» Павла VI, зазначаючи, що «шлюб — це не ідеал, а міра справжньої любові між чоловіком і жінкою: любові повної, вірної та плідної. Ця любов робить вас одним тілом і дає вам змогу на подобу Божу дарувати дар життя».
Ці слова у їхній простоті знаменують зміну напрямку порівняно з попереднім понтифікатом, оскільки в суперечливому постсинодальному повчанні Франциска «Amoris Laetitia» християнський шлюб неодноразово згадувався як ідеал.
Як і Франциск, Лев визнає необхідність йти на периферії. Однак, як давній місіонер у Перу, він уже пролив світло на євангелізаційну роботу, яку слід там виконати.
У своїй першій папській Месі «Messa Pro Ecclesia», яку він відслужив перед Колегією кардиналів у Сикстинській каплиці 9 травня, Лев XIV зазначив, що є «контексти, де християнська віра вважається чимось абсурдним, чимось для слабких і нерозумних людей; контексти, де перевага надається іншим цінностям, таким як технології, гроші, успіх, влада, задоволення».
Папа підтвердив необхідність місії у таких середовищах, оскільки «брак віри часто призводить до таких трагедій, як втрата сенсу життя, занедбання милосердя, порушення гідності людини у найдраматичніших формах, криза сім’ї та багато інших ран, які вражають наше суспільство».
Для Лева місія ґрунтується на істині християнського послання. 16 травня, вперше зустрівшись із членами дипломатичного корпусу, акредитованими при Святому Престолі, Лев XIV поставив істину поруч із миром і справедливістю, вказавши на них як на стовпи дипломатичних зобов’язань Святого Престолу.
«Церква ніколи не має утримуватися від того, щоб говорити правду про людину та світ, вдаючись, коли це необхідно, до відвертої мови, хоч це й може призвести до певного початкового непорозуміння», — заявив він.
Хоча тут відчувається зміна парадигми порівняно з зосередженістю Папи Франциска на євангелізації мовою світу, Лев XIV не виявляє жодної опозиції до свого попередника. Це не понтифікат проти чи на користь чогось; це, радше, місія.
Урядова лінія
Місійно-орієнтовану спадкоємність Папи Лева також підкреслює його підхід до управління.
Наразі він залишив на посадах людей, призначених Франциском, включно з сестрою Тіціаною Мерлетті, Секретарем Дикастерію у справах інститутів богопосвяченого життя і товариств апостольського життя.
Відхід архієпископа Вінченцо Пальї з Папської Академії Життя та з посади канцлера Папського інституту наук про шлюб та сім’ю Йоана Павла II був очікуваним, оскільки йому виповнилося 80 років.
Папа ввірив канцелярію інституту кардиналу Бальдассарре Рейні, вікарію Папи у Римській архідієцезії, а отже й канцлеру Папського Латеранського університету, що передвіщає об’єднання інституту та університету. Він також продовжив ще на чотири роки каденцію монсеньйора Філіпа Бордейна, Президента інституту. В Академії Життя Лев XIV також обрав спадкоємність, призначивши на посаду Канцлера монсеньйора Ренцо Пеґораро.
Але наближається зміна поколінь. Окрім того, що Папі, колишньому префекту Дикастерію у справах єпископів, доведеться обрати собі наступника, він також має замінити префектів Дикастеріїв канонізації святих; Божого культу та дисципліни Таїнств; сприяння християнській єдності; цілісного людського розвитку; мирян, сім’ї та життя — всі вони вже досягли пенсійного віку 75 років.
Однак будь-який Папа діятиме згідно з власними пріоритетами. Збираючи власну команду, Лев зустрінеться з необхідністю виробити метод роботи для вирішення деяких складних питань, зокрема — питання таємної китайсько-ватиканської угоди. Наступний раунд зустрічей із цього питання має відбутися вже цього тижня.
З лідерської діяльності Лева як голови августинців, єпископа та префекта зрозуміло, що він виступає за встановлення структурованого, пріоритетного управління, а не за мікроменеджмент чи радикальні ранні зміни. Він втрутиться, коли вважатиме за доцільне, як він уже дав зрозуміти тим, хто, як це завжди буває на початку понтифікату, прийшов до його дверей, щоби передати певні прохання.
Він не ухвалюватиме рішень, щоби бути популярним; він не ухвалюватиме поспішних рішень.
Майбутнє Церкви
Висвячуючи 11 священиків для Римської дієцезії 31 травня, Лев XIV закликав їх жити відкритим життям, яке заслуговує на довіру.
«Ми перебуваємо поміж Люду Божого, щоби стояти перед ним з правдивим свідченням, — сказав він. — Разом ми відновимо довіру до пораненої Церкви, посланої пораненому людству у пораненому творінні. Ми ще не досконалі, але ми мусимо бути надійними».
Таким чином, Папа не вказував пальцем на невірних священників, а натомість закликав усіх бути вірними. У цьому ми також можемо розпізнати його спосіб управління Церквою. Спочатку віра, а вже потім — «інфраструктура», чи то літургійна, чи історична, чи соціальна. Лев діє так, тому що він є Папою нового покоління.
Папа Бенедикт XVI у книзі-інтерв’ю «Сіль Землі», написаній разом із Петером Зеєвальдом заявив, що він досі людина старого світу, але новий світ ще не почався.
Він почався з цього понтифіка. Він є Папою трьох світів: американець, місіонер у Латинській Америці та глибокий знавець римських реалій.
Переклад CREDO за: Андреа Ґальярдуччі, National Catholic Register
фінансово.
Щиро дякуємо!
