Так сказав о. Сворад Дуда ОР, нещодавній душпастир на Закарпатті, на сьогодні — брат Словацької провінції, який, утім, із величезною радістю знову прибув в Україну.
Цими днями Україною подорожує ікона засновника Ордену Проповідників — св. Домініка. Історія її постання не менш цікава, ніж історія перегринації. А саме, два роки тому в Києві відбувалася зустріч світських домініканців (терціаріїв) Європи. Вона виникла трошки «сама по собі». Так нам «склалося», себто так нам «Господь склав», що представники Європейської ради світських домініканців гостювали у Києві, і ця нагода видалася прекрасною, щоб запросити охочих з усіх мирянських домініканських спільнот з’їхатися, поділитися досвідом і планами… Тоді с. Ева Цудорова зі Словаччини розповіла про паломництво ікони Марії — Покровительки Проповідників, яку намалювали самі терціарії і яка, подорожуючи від парафії до парафії, від спільноти до спільноти, пробуджувала в людях віру та надію і допомагала оздоровленню від комунізму в цій європейській країні.
Ідея подорожі ікони та молитовного супроводу такої акції запала в серце Генерального промотора світських домініканців о. Давида Каммлера. Він запрагнув, щоби до святкувань 800-річчя затвердження Ордену Проповідників постала така «спеціальна» ікона св. Домініка. І щоб вона мандрувала Європою, пробуджуючи у членів Ордену, зокрема мирян, новий євангелізаційний запал.
Такий образ Засновника намалював о. Фелікс Ернандес Маріано ОР, сам родом із Калеруеги, де народився св. Домінік. У квітні цього року образ прибув в Україну, прийшовши до нас безпосередньо зі Словаччини, де Словацька провінція визначила о. Свораду Дуді ОР бути її провідником по наших парафіях. Через Мукачеве, Мурафу, Фастів образ дістався у неділю 4 травня столиці України, звідки помандрувала далі, до Львова та в Ужгород. А ще о. Сворад привіз мощі — трошки пороху з кісток св. Домініка, який колись був подарований одному братові Словацької провінції доглядачем мощів святого, а по його смерті реліквія стала власністю самої провінції.
Ікона, як зазначив на початку зустрічі о. Сворад, дуже багата на символи. Насамперед, вона дуже «жива», барвиста, написана у руслі живої іспанської духовності. Головна думка образу — радість, якою, за спогадами братів, відзначався св. Домінік. Вона перегукується з ним, що казав Апостол Павло: радіймо, браття, бо в нас є підстави для повної радості — ми охрещені, покликані до царського уряду, ми знаємо, для Кого і для чого живемо. Це для нас вагома підстава жити радістю на землі та готуватися до вічного блаженства.
У правому горішньому куті — символ сліз, які теж були характерною рисою святого: живучи в радості перед Богом, він душею співчував бідним грішникам, які прирікали себе на вічну загибель. «Боже, що буде з грішниками?» — не раз чули брати слізну молитву о. Домініка. Поруч — символ вогненного язика: знак Святого Духа, на Якого о. Домінік був відкритий і за натхненням Якого створив орден, щоби словом проповіді навертати заблукалих на шлях істини. В одній руці святий тримає білі квіти — символ чистоти, в іншій — розгорнену книгу, яка є символом Святого Письма, бо на одній сторінці розвороту написано грецькою мовою уривок із Євангелія, де Ісус посилає своїх учнів на проповідь, а на другій сторонці — слова з Гімну любові св. Павла: якби я не мав любові, то був би немов мідь бриняча. Любов до Бога і людей, найсильніший визначник особистості св. Домініка: «удень він говорив з людьми про Бога, уночі — з Богом про людей». Обличчя святого на цьому образі сповнене щирості й відкритості, це знак християнської радості і домініканського запалу проповідувати, а також вираження чесності, істини, відповідно до гасла Ордену — Veritas. Одяг і хрест зображені в домініканських кольорах, чорно-білими: білий як колір чистоти, чорний як колір покути. Початкові спільноти мирян, які виникали у ХІІІ ст., приймали назву Покутних товариств св. Домініка.
Над головою святого зображено зірку, яка нагадує про відому легенду, як на чолі новонародженого було видиме сяйво, знак Божої вибраності; а внизу ікони бачимо собаку зі смолоскипом у пащі — зі ще однієї дуже відомої легенди про віщий сон блаженній Хуані де Аса, матері св. Домініка, якій наснилося, що вона народила собаку, а той підпалив своїм смолоскипом цілий світ. Так і домініканці потім пішли у світ, щоби запалити його проповіддю Божого Слова.
Кожен з орденів, зазначив о. Сворад у вступному слові, втілив у своїй діяльності якусь «частку Христового служіння»: наприклад, якщо францисканці наслідують Його бідність, то домініканці, можна сказати, взялися втілювати ту частину Його життя, де Він навчав натовпи і дискутував із законовчителями й фарисеями, виявляючи істину серед людських нагромаджень словес.
Цей день для київської спільноти св. Гіацинта (і тих охочих, хто зацікавився запрошеннями прийти навідати паломницьку ікону) став, за словами брата Олексія Романа Браславця, настоятеля спільноти, такими «міні-реколекціями». Справді, день був винятково насичений. Після привітання ікони і вступного слова розпочалися молитви: Денна година Бревіарію, Свята Меса (її служили о. Сворад, ректор Інституту св. Томи о.Войцех Сурувка і душпастир Інституту о. Петро Октаба, який виголосив проповідь). Потім с. Людмила Гіацинта Грицишина прочитала конференцію про духовність св. Домініка. Молитовно-медитативне вшанування ікони охопило спільне читання Літанії до св. Домініка і тривалий час на роздуми над спеціально підготовленим текстом Таємниць життя святого. Його опрацювали бр. Марк Августин Сорокін і с. Юлія Маргарита Карлова (неприсутня на зустрічі, оскільки мешкає в Ялті; втім, за неприсутніх того дня окремо молитися під час Святої Меси). Потім молилися Розарій, із роздумами з життя св. Домініка — їх підготувала с. Людмила Домініка Олішевська.
Недільні «міні-реколекції» розпочалися зі спомину актуальної української ситуації, і ця тема не полишала зібрання. Спершу о. Сворад розповів, як брати у Словаччині благословляли його на цю місію, молилися, і як просили переказувати вірним в Україні, що за нас моляться, за нас постять, складають жертви Богові, аби Його справа виздоровлення України від залишків комунізму щасливо звершилася. За Україну терціарії молилися на Месі, на Розарії. А у вступному слові до медитації над Таємницями життя св. Домініка бр. Марк написав так:
«Зустріч ікони разом із мощами св. Домініка потребувала, на нашу думку, особливих молитовних роздумів, медитації над таємницею його перебування і служіння на нашій землі. Вони пропонують нам замислитися, як наш Небесний Покровитель будував власний шлях блаженного (щасливого) перебування на землі. Як він бажав ділитися істинами віри, Божим Словом, Божою любов’ю з ближнім, із кожним, кого він зустрічав на своєму шляху. Слід пригадати, що часи його земного життя були вкрай нелегкими, жорстокими та сповненими неправди й ненависті людей одне до одного. Ці рядки пишуться в момент великого смутку в нашій країні, в період інформаційної війни та загрози реальної війни з сусідньою країною, в час громадянського протистояння і навіть, кажуть, можливого початку третьої світової війни. Але й також у дні Октави Пасхи. У дні, коли сам Воскреслий Господь дає нам радість і надію».
фінансово.
Щиро дякуємо!
