Уже довгі роки я чула від братів, сестер і мирян, пов’язаних із домініканцями, що о. Сворад то людина незвичайна, виняткова. Зрештою, цього року на урочистість св. Домініка мені випала змога поїхати до нього…
Отець Сворад Дуда родом із підтатранського Попраду й належить до Словацької провінції домініканців. Уже 15 років він працює у простому українському селі коло Мукачевого на українському Закарпатті. До 1945 року ці землі належали Чехословаччині, й надалі там мешкають словаки. Після падіння тоталітарної системи до них змогли приїхати словацькі священики та сестри-черниці.
Приїхала я до Фрідєшова, побачила маленьку церковцю, підставочки з квітами, грот Матері Божої Лурдської… Брала участь у Месі в день урочистості св. Домініка та у домініканській Вечірні, співаній і рецитованій кількома десятками вірних (контекст: зазвичай в Україні кільканадцятеро вірних на св. Месі в будні — це уже багато). Усе, крім кількості учасників та відновленого храму, видавалося, щиро кажучи, досить звичайним. Сам отець Сворад був милий і сердечний, але також цілком простий. Однак геть усі в один голос свідчать, що це хтось незвичайний. Ну то про що ж ідеться???
Ось що мені розповідали: він сповідає людей цілими годинами. Світло у храмі горить інколи до другої години ночі. Він виконує служіння екзорциста, й тому до нього приїжджає чимало люду. Він сповідник і духовний керівник, якого шукають і прагнуть. Відтоді, як про нього розійшлася звістка, люди до цього підмукачівського села приїжджають навіть із Києва (750 км), Словаччини та з Польщі. Він багато молиться, дуже смиренний, ходить у простому вбранні, габіт у нього ношений і в багатьох місцях залатаний. Провадить катехези передшлюбні та для охочих прийняти хрещення. Йому вдалося здійснити неможливу в Україні справу: завдяки духовній послузі для когось із місцевих VIP-персон він отримав дозвіл на катехезу в школах і дитячих садках. Був єпископським вікарієм. Є асистентом спільнот світських домініканців на Закарпатті та відповідальним за рух Живого Розарію в усій Україні…
Усе це робить одна людина. Просто як святий Домінік.
На жаль, уже ненадовго. У вересні о. Сворад, всупереч своїй волі та очікуванням вірних, неминуче мусить повернутися до Словаччини. Не допомогли звертання до єпископа і настоятеля домініканців. Отець мусить повернутися, бо дві словацькі сестри зі Згромадження св. Імельди, які допомагають йому в праці та провадять плебанію, закривають свій Дім. Одній сестрі 79 років, іншій — 81 рік, і вони вже не мають сил. І немає кому їх замінити — немає покликань. Сестер залишилося менше сотні, вже стареньких, і їм загрожує, що закриватимуть також інші свої осередки: дитячі садочки, школи, доми опіки.
Отець Сворад мешкатиме в Дунайській Лужній поблизу Братіслави. Поляки й словаки напевно до нього доїдуть, але для українських католиків дістатися до нього буде важко й дорого.
Сестри справді пречудові. Одна з них відвезла нас до Мукачевого — демон шосе, як сестра з фільму Луї де Фюнеса, й надодачу вісімдесятирічний. І я мала нагоду пересвідчитися (мешкаючи в їхньому іншому домі, у самому Мукачевому), що вони важко працюють. Тут, в Україні, робітників для жнив насправді мало, а люди чекають на Євангеліє. Тому попрошу всіх вас про гарячу молитву за покликання для словацьких домініканок. Не тільки вірні миряни бідкаються, також і сестри й сам о. Сворад дуже переймаються необхідністю закрити Дім і залишити людей. Візьмімося ж до справи й вимолімо кандидаток для сестер. Не маю сумнівів, що як тільки ми будемо солідарно бомбардувати Небо з цією справою, наша молитва не залишиться невислуханою. Може, за якийсь час отець і сестри зможуть до своїх українських та словацьких вірних повернутися.
Домініка Крупінська, Краків, Myśli spod chustki
фінансово.
Щиро дякуємо!
