Окружне послання єпископа Клауса Кюнґа (дієцезія Фельдкірх, Австрія)
Зміст
Що таке сумління?
Звідки беруться відмінності?
Кожен повинен вирішувати згідно зі своїм сумлінням?
Відкритість до істини
Правильне сумління
Хибне сумління
Формування сумління — завдання на все життя
Я в моїм серці сховав Твоє слово, щоб не згрішити проти Тебе
(Пс 119, 11)
Дорогі брати і сестри у Христі!
В людині є внутрішній голос, який заохочує її до певних дій і способів поведінки, або ж застерігає її: «Це ти повинен робити, а цього — ні», а після здійснення вчинку хвалить, або ж докоряє їй: «Це ти зробив правильно, а цього ти не повинен був робити». Цей голос — голос сумління.
Ми не можемо зазирнути всередину людини, і все ж ми знаємо, що цей внутрішній голос реагує у кожній людині не з однаковою силою й не однаковим чином. Є люди з чутливим сумлінням, і такі, в кого сумління огрубіло. Сумління може бути надміру лякливим, навіть хворобливим, або ж — явно «без надмірностей». Хтось може також діяти помиляючись, гадаючи, ніби те, що він чинить, — добре, хоча воно насправді зле.
Що таке сумління?
Чи сумління це просто наслідок наших спадкових задатків, виховання й оточення? Чи воно є питанням розумової здатності або певним типом інтуїтивного, внутрішнього відчуття, яке в різних життєвих ситуаціях дає нам змогу «пізнати», що правильне, а що — хибне?
ІІ Ватиканський Собор навчає: «Сумління є найінтимнішим і найпотаємнішим центром людини, святилищем, у якому вона є сама з Богом і де Його голос промовляє» (Радість і надія, 16).
Сумління походить із творчого акту Бога. Бог вклав у наше єство і в усе творіння певну закономірність. Вона пов’язана з нашою здатністю пізнавати і воліти. Певно, що наставництво, отримане в отчому домі та школі, відіграє тут велику роль, як і наша власна поведінка. Велике значення для розкриття сумління має своєрідність нашого стосунку до Бога, конкретно — нашого «уявлення» про Бога та наш спосіб життя, який із цього випливає.
Звідки беруться відмінності?
Мабуть, усі ми мали принагідний власний досвід, як сумління може змінюватися. Звернення до Бога, до Святого Письма після глибшого опам’ятання, що настало з якої-небудь причини, може відкрити очі. Ми тоді раптом відкриваємо те, чого ми ніколи або тривалий час не зауважували. Ми пізнаємо прихильність Бога, Його очікування й надії, очікування інших, помилки, що їх ми допустилися; недогляди, що час від часу стаються тощо. Сумління починає ставати чутливішим або й узагалі прокидатися.
Протягом років ми деколи також констатували, що наше сумління огрубіло. До злого звикають надто легко. Механізми самовиправдання або поверховість можуть довести до того, що сумління — звичайно, до якоїсь певної міри — «засинає». Деякі помилки, що їх ми раніше вважали вагомими, розглядаємо як незначні або й узагалі не помічаємо; багато що витісняємо в підсвідомість або «перекриваємо» різноманітними аргументами. Через перевантаженість або особливі обставини ми вважаємо себе виправданими, і т. д. — Сумління можна формувати, також і переформовувати.
Кожен повинен вирішувати згідно зі своїм сумлінням?
Особливо щодо спірних питань можна в останні роки часто почути повчання: «Це повинен кожен вирішувати сам згідно зі своїм сумлінням». Такий підхід вважають навіть виявом зрілості християнина. Сумління, отже, є найвищою інстанцією моральної діяльності. Як це потрібно розуміти?
Зрілість не може означати, що коже сам встановлює, що правильне, а що — хибне. Псалом каже: «Безумний говорить у серці своїм: Нема Бога!» (Пс 53, 2), а в іншому місці: «Та й говорять: Не бачить Господь, і не завважить Бог Яковів…» (Пс 94, 7). Це — одна з головних спокус людини: зробити себе остаточним суддею правди, або ж вчинити безглузду спробу пристосувати не життя до віри, а віру до життя.
Було й залишається далекоглядним те, чого навчав кардинал Ньюман понад 100 років тому: «Якщо люди захищають права сумління, то вони зовсім не мають на увазі права Творця ані не зобов’язання створінь супроти Нього в думках і вчинках; вони радше розуміють під цим право говорити, думати, писати і діяти так, як це відповідає їхньому судженню чи настрою, не мислячи при цьому жодним чином про Бога» (Церква і сумління, 63). Однак гідність сумління полягає в тому, щоби бути місцем, у якому Бог промовляє до людини. Словами ІІ Ватиканського Собору: «Що більше утверджується правильне сумління, то більше особи і групи відвертаються від сліпої сваволі й намагаються орієнтуватися на об’єктивні норми моральності».
Сьогодні нерідко буває, що хтось, хто у будь-якій сфері поводиться в явній суперечності до Божих Заповідей (тут може йтися про важливі питання), виправдовує себе словами: «Я можу це узгодити зі своїм сумлінням», так, неначе це було б достатнім і справді виправдальним обґрунтуванням.
Відкритість до істини
Папа Йоан Павло ІІ сказав до єпископів Австрії: «Як око не може відмовитися від світла, так і сумління не може відмовитися від правди» (Йоан Павло ІІ, Промова до єпископів у Зальцбурзі, 1988). Сумління не є самодержавним творцем норм. Воно відкрите до правди, тобто до пізнання Заповіді. В новому Катехизмі це виражено так: «Моральне сумління є судом розуму, через який людина пізнає моральну якість конкретного вчинку, що його виконуватиме, тепер виконує чи виконала. В усьому, що людина робить і говорить, вона повинна йти за тим, про що вона знає, що воно є правдивим і чесним. Саме через суд своєї совісті людина сприймає й пізнає накази Божого Закону» (Катехизм Католицької Церкви, 1778).
Замало того, що хтось особисто переконаний у правильності вчинку, якщо він одночасно не перевіряє його узгодженість із Божими Заповідями. Інакше — як це колись показав кардинал Ратцінґер, — були б виправдані, наприклад, також і злочини націонал-соціалізму, якщо ті, хто їх скоїв, були переконані у правильності своїх дій.
Правильне сумління
Правильне сумління — той суд розуму, який орієнтується на Боже Слово (або ж на справжнє буття людиною), ставить за передумову пошук правди. Святий Августин навчав: «Увійди в своє сумління, його запитуй! … Увійдіть, отже, браття, у вашу внутрішність! Й у всьому, що ви чините, дивіться, щоби Бог був вашим свідком!» (св. Августин. Коментар на Послання Йоана, 8, 9). Отож, перша передумова для осягнення правильного сумління полягає в тому, щоби увійти в себе, або ж звернутися до Бога, замислитися над тим, чого навчає Святе Письмо, зокрема — у тому значенні, в якому його розуміє Церква. Сьогодні не завжди легко розпізнати те, що правильне, тому що існує велика плутанина думок та вражає розмаїття способів життя. Щоправда, ми не повинні заплющувати очей на те, що й від самого початку не бракувало плутанини. Христос сам про це попередив, і ще апостоли на неї скаржилися. Тому головним імпульсом для написання Катехизму Католицької Церкви був намір подати орієнтири, чинні для сьогодення.
Окрім того, деколи у важких питаннях необхідно спитати поради людей, які вірні Богові й перебувають у зв’язку з Ним (єдність із Римським Архиєреєм є при тому важливим знаком). Однак це не звільняє нас від нашої власної відповідальності.
У цьому відношенні потрібно пам’ятати, що ми — якщо цього захочемо — з певністю й легко знайдемо тих, хто підтримуватиме нас у збоченій поведінці, хибно втішатиме і не казатиме правди, ніби тому що вони не хочуть нас ранити, або так само, як і ми, не дуже дбають про послідовне наслідування Христа. Добрих пастирів знайти нелегко. Христос — ось Добрий Пастир, і добрими пастирями є ті, хто перебуває в єдності з Ним.
Врешті, ми самі повинні нести відповідальність за своє мислення, мовлення і дії, й ніхто не може позбавити нас цієї остаточної відповідальності.
Хибне сумління
У певному випадку може статися, що ми, попри найкращі зусилля й задіяння найкращих засобів — молитви, роздумувань над Господніми повчаннями й пошуку порад, — можемо дійти до хибного судження і при тому не обтяжити себе провиною, оскільки діємо в добрій вірі. Однак в інших випадках це не так. Причина помилки може лежати глибше, бо ми, наприклад, не подбали про необхідне релігійне наставництво, або нам бракує релігійного життя. Провина може бути навіть більшою, якщо те, що є помилковим, уже більше таким не сприймається, якщо хтось свідомо й гордовито залишається глухим до повчань Святого Письма або до висловлювань Учительського Уряду Церкви, які на Святе Письмо спираються.
Ми мусимо усвідомлювати ще й таке: аби набути правильне формування сумління, надзвичайно важливо намагатися застосовувати на ділі те, що ми пізнали як правильне у молитві, у розмові з Богом чи іншими. Святий Яків нагадує: «Будьте виконавцями слова, а не лише слухачами, самі себе обманюючи» (Як 1, 22). Сліпці у Святому Письмі є образом духовної сліпоти, що її в людині спричиняє гріх. Псалмопівець як представник всього людства, яке тужить за Месією, молиться: «Пошли своє світло та правду свою, вони мене будуть провадити, вони запровадять мене до Твоєї святої гори та до місць пробування Твого» (Пс 43, 3). Він молиться тут у покорі й усвідомленні власної неспроможності, просить про Божу допомогу, а Новий Завіт сповіщає нам: «Благодать та правда з'явилися через Ісуса Христа» (Йн 1, 17). «Бог хоче, щоб усі люди спаслися, і прийшли до пізнання правди» (1 Тим 2, 4). Благодать і правда є плодами діла Відкуплення. Тому надзвичайно важливо отримувати плоди Відкуплення й навертатися шляхом прийняття Святих Таїнств, зокрема — Таїнства Покаяння. Ми не повинні звикати до зла, не повинні виправдовувати самих себе, а мусимо бажати й дозволити, щоби Христос нас виправдав — через прощення гріхів. Зміцнені Його благодаттю, ми — в намаганні слідувати за Його словом — можемо розпочинати знову й знову та осягнути витривалість, не дозволяючи темряві заволодіти нами.
Формування сумління – завдання на все життя
Якими ж є відповідні засоби для формування живого, чутливого сумління? Важливою є регулярна, особиста молитва, у якій ми з усім нашим життям та всіма його сферами знову й знову постаємо перед Богом, прагнемо пізнати Його святу волю й просимо Його допомоги. Далі, дуже суттєвим є читання Святого Письма та відповідних добрих книжок, у яких неспотворено представлене вчення віри та моралі, й невіддільно пов’язане з цим конкретне намагання духовно зростати у власному мисленні, мовленні та поведінці. Окрім того, для цілеспрямованих християн необхідним є щоденний іспит сумління, й дуже стане у пригоді регулярна участь у Таїнстві Покаяння, по змозі пов’язана з духовним наставництвом.
У Катехизмі Католицької Церкви ці важливі пункти влучно підсумовані: «У формуванні сумління Слово Боже є світлом нашої дороги; нам необхідно засвоїти його через віру і молитву, ввести його у практику. Нам ще треба перевіряти наше сумління, вдивляючись у Хрест Господній. Нас підтримують дари Святого Духа, допомагають свідчення або поради інших людей; нас провадить авторитетне вчення Церкви» (Катехизм Католицької Церкви, 1785).
Правильне формування сумління чинить нас не лякливими, а радісними, провадить до витривалих зусиль і приносить мир. Нехай це буде дано нам усім! Цього бажає з цілого серця
+ Клаус Кюнґ
З німецької переклав Петро Гусак
фінансово.
Щиро дякуємо!
