Запис із блогу кардинала Тімоті Долана, архиєпископа Нью-Йоркського.
Минулого тижня я телефонував до мого товариша Святослава Шевчука, Верховного Архиєпископа Української Греко-Католицької Церкви.
Впродовж останніх років я став дедалі більше поважати цього молодого, відважного брата-єпископа, після того, як ми з ним часто зустрічалися в Римі, а особливо коли минулого року я відвідував його з нагоди освячення Патріаршого собору Воскресіння Христового в Києві.
Католицька Церква в Україні молода, жива, зростаюча і пророча. З суто світського погляду, це нелогічно, ба навіть дивно, оскільки греко-католиків жорстоко переслідував Сталін за часів радянського гноблення. Навіть після повалення комуністичної імперії та відновлення свободи в Україні католикам не повернули їхніх колишніх храмів, які були передані російським православним, тому відважній, хоча й спустошеній, спільноті довелось розпочинати майже все заново.
З Євангелія ми знаємо, що «кров мучеників є зерном віри», тому віруючих навряд чи здивує життєвість і розростання Української Греко-Католицької Церкви.
Архиєпископ Шевчук, як і його попередник кардинал Любомир Гузар, тепер емерит, є справжнім «сповідником віри», пастирем, якого поважають його вірні, лідер у творенні єдності, миру і надії для країни, яка опинилась під загрозою злочинців всередині та агресора на кордоні.
Я сконтактувався з ним, бо хвилююся за нього, хочу підбадьорити його, бо він мене надихає. Під час мого дзвінка на минулому тижні він був нетипово похмурий і стривожений. «Тімоті, на нас нападають! Наша країна перебуває в облозі Росії! Наших людей убивають, їхні домівки руйнують, і не так звані українські сепаратисти, які хочуть повернутись до Росії, але російські війська і найманці. Прошу, нехай правда стане відомою. Тут відбувається вторгнення».
Минулого тижня греко-католицькі єпископи України видали заяву про те, що їхня улюблена країна «спливає кров’ю» і закликали західні уряди — як і наш — не стати «співучасниками гріха вбивства».
Щоб ми собі усвідомили, українські єпископи наголошують: «Ця мирна суверенна держава зазнала прямого військового вторгнення з боку північного сусіда. Сотні одиниць важкої зброї і техніки, тисячі озброєних найманців та військових регулярної армії Росії перетинають кордони України, сіють смерть і знищення».
Після Другої світової війни, коли Залізна стіна відокремлювала Центральну і Східну Європу від вільних демократій на Заході, католики Сполучених Штатів були солідарні з переслідуваними християнами у Польщі, Україні, Хорватії, Литві, Угорщині та в інших країнах під чоботом Росії. Ми виступили за них; наш уряд вислухав.
Ми сподівалися, що тепер буде по-іншому. Впродовж певного часу в Україні все здавалось таким світлим. Здавалося, що релігія вільна, Церква підбадьорює справедливе, відкрите, громадське суспільство.
Очевидно, процвітаюча, вільна, незалежна Україна, зі свободою релігії, що веде до оживлення віри, є загрозою для сусіда, який раніше не раз втручався в її історію. Здається, чоботи витягнули з коробки.
Я запитав свого відважного брата-єпископа, чим можу допомогти. «Продовжуйте виявляти істину! Будь ласка, не підведіть нас!»
Намагаюся…
В урочистість Пречистої Діви Марії Скорботної ввіряю вашим молитвам Церкву і Народ, Україну, яка стоїть біля підніжжя Хреста.
За матеріалами: Католицький оглядач
фінансово.
Щиро дякуємо!
