Інтернетом бродить такий «напіввірш», складений одним із тих, хто зараз на східних рубежах, в окопах. Редакція вирішила не правити тексту: навіть якщо він не ідеальний з поетичного погляду, то цілком надається на поширений нині молодіжний реп.
Зрештою, тут важлива не форма. Тут важливе все разом: і ситуація з неоголошеною війною, і те, що українці продовжують бути творчою нацією. Наші музи не змовкають, навіть коли говорять гармати. Слава Україні!
Я прийду з війни і гляну в очі
Тому, хто каже, що жити не хоче.
Кому набридла робота, нудне телебачення,
Розповім трішки, що бачив я…
Кому надто зимно вночі, сильна спека днем,
Чекали задовго таксі, змокли під дощем,
Як ми боялись заснути, навіть на мить,
Від пострілів «градів», ще й гроза гримить.
Та ми звикли спати під шум мінометів,
Чергували, щоб інші «дрімнули»… не в наметі…
Ми спали, там, брате, у ямах холодних,
Де гріють лиш мрії і туга за домом.
Бувало, що пили воду з калюж,
Вечеря для десятка — один підсмажений вуж.
В нас не було простуд, а може й були.
Ніхто і ніколи про це не говорив.
Найстрашніше, до чого там звикаєш,
Це, що кожного дня когось втрачаєш..
І не знаєш… може завтра ТИ…
Але ми вже звикли… Змогли… Змогли…
Ми не герої, як ви говорите…
Тут люди дуріють, стають душевнохворими…
Це все від війни… від великого горя,
Але більшість — сильна. Сильніша крові і болю…
Ми тут, бо ВИ там маєте жити у спокої,
Ми тут, бо так само хочемо миру…
І навіть коли я лежу в окопі,
Ніколи не думаю про могилу…
Я мрію про дім, про роботу, сім’ю,
Як же хочу скинути з себе броню…
Допоможи, полюби життя,
Там де мир, там — щастя.
Не шукай собі зла.
За матеріалами: Відтінки життя
фінансово.
Щиро дякуємо!
